Читати книгу - "Грот афаліни"

164
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 120
Перейти на сторінку:
у нейтральних водах?

Радж побачив заплутаний шматок сітки і спустився до самого низу. Від тиску зробилися на костюмі жорсткі складки, ніби металеві ребра, важко згинати-розгинати ноги. Здалося, що й думки тут, на глибині, повільніше ворушаться. Як може заплутатись нижній край? Адже там свій канат, там же грузила. А от як: одна гайка потрапила у вічко та ще перекинулась разів зо два, закрутилась. Наверху — то й придивився б краще, і скоріше збагнув би, як витягти оту гайку. А тут поки зрозумів, у який бік розкручується, а в який закручується, минули довгі хвилини. Хотів уже діставати крис, щоб шарахнути по впертій петлі. А тут іще гума маски так прилипла до обличчя, так присмокталася, ніби якісь присоски восьминога. Щосили кілька разів видихнув носом під маску, аби вирівняти тиск.

Спливав до верхнього краю сітки і бачив за нею високо-високо вгорі силуети дельфінів — то темнішим боком обернуться, то блиснуть животом. Ніби дивні безкрилі птахи кружляють у небі, спливаються разом, прямують до сіток, знову різко відвертають. Двигуни суден мовчали, і між видихами-булькотанням бульбашок чув щебет, дуже схожий на лемент горобців, коли збереться їх ціла тьма-тьмуща і щось не поділять між собою. Пташиний гармидер прорізували різкі тривожні свистки.

Темніють дві нерухомі плями — майже упритул одна біля одної. «Глісери», — здогадався. Радж. Зчепилися, щоб не залишилось ніяких «воріт» між сітками. Хотів спочатку спливти коло них, помахати рукою — «З однією все гаразд!», але передумав. Бог з ними, не викликають Судзірові люди симпатій. Поки був на катері, не почув від них жодного слова. Обмінювалися вони тільки якимись односкладовими вигуками-сигналами і, видно, добре розуміли одне одного. Стоячи на носі катера, Радж часом обертався до них, оглядав ловців. Засмаглі, мускулисті здоровані, на вигляд або китайці, або малайці.

Плив біля сітки, розтягнутої між другим глісером і правим катером, і дивувався недогадливості дельфінів: для них ніякої складності немає пірнути на глибину, шмигнути під сітку. А вони гасають біля поверхні, пірнати бояться — запанікували, мабуть.

Ця сітка така сама, як і перша. А треба ще третю й четверту оглянути, хоч зовсім но хочеться цього робити. Узяв би та крисом — р-раз, р-раз, щоб від цих загородок лишилося саме дрантя. Хай би пливли дельфіни на всі боки — на волю, в синій простір.

Містер Крафт, певно, теж був би радий. Йому десь не сидиться і не стоїться. Дивиться і переживає: з яким розмахом усе організував Судзір! От, мовляв, як турбуюсь я про дельфінарій, про справу. А чи від чистого серця все це? Судзір така людина, що в нього з курячих яєць змії вилуплюються.

А де зараз і що поробляє Янг? Не пуголовок він уже, але ще й не дорослий, хоч хвостика дитячого й відкинув. Багато дурниць у голові, за ним треба пильно дивитись… Добре, що Янг не поїхав на ловлю. Не сподобалося б і йому все це. Особливо коли почнуть піднімати сітки з дельфінами або самих дельфінів у якихось гамаках чи фартухах. Неприємне видовище. Вони не смикаються, не стріпуються, як риби. Вони зразу припиняють спроби утекти, ніби розуміють що це не хтось інший зловив їх, а людина, то хіба можна від людини чекати зла? Людина допоможе їм в останню хвилину, врятує, полікує. Так було у великому басейні дельфінарію, коли якось виловлювали Джека, щоб обробити рану на боці, зашити її (десь прищикнувся — чи в басейні вже, чи ще як ловили в морі). Зупиняли, ловили сітками у воді, тоді ще ні Джек, ні інші дельфіни не вміли вискакувати на поміст. У воді й вислизав, і чинив опір, а сила в нього була непомірна, та коли вийняли з води на берег — жодного разу не стрепенувся, навіть коли лікар колов голкою шкіру, зашивав рану. Лежав і сумно-довірливо поглядав темними оченятами на людей. Аж недобре ставало від цього погляду, ніби дельфін дуже багато знав про людей, значно більше, ніж вони самі про себе.

Закінчилася і друга сітка, ніде заплутаних місць не знайшов. Проплив під носом правого катера, виринув. Он містер Крафт, перегнувся через борт, сумно дивиться на воду, ніби вирішує проблему — шубовснути зараз через борт, утопитися чи ще трохи почекати. Радж помахав йому рукою, і Крафт кволо усміхнувся, запитав:

— Усе гаразд?

Радж вийняв загубник з рота.

— Ол райт! — і знову сунув у рот.

Перед тим як пірнути углиб, помітив на грудях у одного з ловців почеплену на шию маску. В іншого така маска була насунута на лоб. Ловці теж приготувалися стрибати у воду, коли охоплений простір стане найменшим і треба буде або виплутувати дельфінів із сіток, або підводити під них гамаки-фартухи зі стропами.

У сітках між катерами і «маткою» теж були заплутані місця. Розплутував і чув, як вони «живуть» під руками, натягуються або слабшають, коли одна лебідка відключиться, чекає іншу, щоб дати можливість скорочуватися сіткам рівномірно. Чим меншою ставала загородка, тим нервовіше гасали, кидалися в ній дельфіни. Скільки їх удалося затримати? Радж випливав посередині круга і намагався їх полічити. Здається, одинадцять, є двоє малюків такого віку, як Бобі. Один з матір'ю, бо весь час тулиться до неї, аж пливти заважає. Другий, видно, самотній — а може, мати опинилася за сіткою, на волі? Він то підпливав до дельфінки з малюком, наче хотів прилащитись, та не наважувався, то віддалявся, роблячи ривки праворуч-ліворуч, ніби когось шукав.

І раптом із зовнішнього боку сітки, тієї, що була ближче до Блакитного, з'явилася велика дельфінка. Вона неспокійно промчала в один бік, у другий, шукаючи дірку. І може, подала якусь команду, або покликала, бо малюк, наче з прив'язі зірвавшись, навпростець кинувся до неї. Радість зовсім помутила йому розум — на великій швидкості врізався в сітку, завис, засмикався, запищав.

Ось він, той випадок, те нещастя, якого треба боятися…

Полонені дельфіни враз перестали метушитись. Лихо, яке вони чекали з усіх боків, уособилось в одному, конкретному — і всі стрімко ринули до дельфіненяти. Поплив і Радж — з усією швидкістю, на яку вистачило сил. Але це була швидкість черепахи на суші у порівнянні з тією, яку могли розвинути дельфіни.

Штовханина — не пробитись. Дельфіни смикали малюка за хвіст, за плавці, деякі хапали ротом за сітку й трясли, ніби так можна було витрясти з неї дельфіненя. До Раджа одразу спрямувалося кілька роззявлених пащ, утиканих зубами-кілочками. Але жоден дельфін не вдарив рострумом, не схопив зубами, і Радж розштовхував

1 ... 84 85 86 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грот афаліни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Грот афаліни"