Читати книгу - "Несподівана вакансія"

почне скаженіти. — Треба ввести правильний логін і пароль.

— Та ти довбане барахло, а не комп’ютерник!

Саймон, шкутильгаючи повз Ендрю, так штовхнув його в груди, що той відлетів аж до каміна.

— Дай мені телефон! — крикнув Саймон дружині і знову сів у крісло.

Рут схопила телефон і піднесла його Саймонові. Він вирвав його в неї з рук і набрав номер.

Ендрю і Рут мовчки чекали, доки Саймон дзвонив спочатку Джимові, а потім Томмі, хлопцям, з якими він вечорами займався махінаціями на типографії. Розлючений Саймон, запідозривши власних поплічників, кидав у слухавку короткі фрази, густо пересипані матюками.

Пол не повернувся. Може, він досі намагався спинити кровотечу з носа, але, скоріше за все, був просто занадто переляканий. Ендрю подумав, що його брат зробив велику дурницю. Безпечніше було б вийти з кімнати лише після того, як Саймон дозволить.

Закінчивши дзвонити, Саймон мовчки простяг телефон Рут. Вона схопила його і швидко віднесла назад.

Саймон сидів і думав, охоплений безсилою люттю. Він стікав потом від розжареного каміна, а його зламаний палець і далі пульсував. Те, що він щойно побив дружину і сина, його не хвилювало, він навіть не задумувався про це. З ним щойно сталася жахлива річ, і він, цілком природно, вилив свій гнів на тих, хто був поруч. Таке життя. Принаймні ця дурнувата стерва Рут зізналася, що розмовляла з Шерлі…

Саймон шукав якихось зачіпок, через які, як він думав, усе сталося саме так. Мабуть, якийсь сучий син (а він підозрював того водія навантажувача, що не випльовував з рота жуйку, пригадуючи його обурену мармизу, коли Саймон залишив його самого серед Полів) розповів про нього Моллісонам (зізнання Рут, що вона розповідала Шерлі про комп’ютер, якимось нелогічним чином робило цю теорію вірогіднішою для Саймона), а вони (Моллісони, місцева верхівка, лицемірна й підступна, що ніколи не підпустить до влади інших) виклали це повідомлення на своєму сайті (адміністраторкою сайту була стара корова Шерлі, і це остаточно підтверджувало правильність Саймонової гіпотези).

— Це твоя суча приятелька, — крикнув Саймон заплаканій дружині, в якої дрібно тремтіли губи. — Твоя довбана Шерлі. Це вона зробила. Дістала на мене компромат і хоче викинути мене з кампанії на користь свого синочка! Це вона!

— Але ж, Саю…

«Мовчи, дурепо, мовчи!» — думав Ендрю.

— Що, ти й досі на її боці, так?! — ревнув Саймон, випроставшись.

— Ні! — пискнула Рут, і він знову впав у крісло, радий, що не треба напружувати понівечену ногу.

«Дирекція типографії «Гаркорт-Волш» аж ніяк не зрадіє, дізнавшись про ліві оборудки в позаурочний час, — подумав Саймон. — Цілком можливо, що й ті кляті поліцейські припруться рознюхувати за довбаним комп’ютером». Його охопило бажання негайно діяти.

— Ти! — сказав він, показавши на Ендрю. — Відімкни комп’ютер від мережі. Все повідмикай, усі кабелі, все. Підеш зі мною.

VI

Заперечення, недомовки, приховані й замасковані речі.

Каламутна річка Орр омивала уламки краденого комп’ютера, скинутого опівночі зі старого кам’яного моста. Саймон пошкутильгав на роботу зі зламаним пальцем і розповів усім, що послизнувся на садовій стежці. Рут прикладала лід до синців і невміло маскувала їх тональним кремом зі старого тюбика. Губа Ендрю заструпіла, як у Дейна Таллі, а в Пола в автобусі знову почала йти кров з носа, і він мусив іти до шкільної медсестри.

Шерлі Моллісон була на закупах у Ярвілі і не відповідала на безперестанні Рутині дзвінки майже до вечора, коли вже повернувся додому зі школи Ендрю. Він чув телефонну розмову матері зі сходів, що вели до вітальні. Він знав, що Рут хоче все залагодити ще перед тим, як Саймон прийде Додому, бо Саймон міг запросто видерти в неї з рук телефон і добряче обматюкати її приятельку.

— …просто дурний наклеп, — вдавано байдуже сказала вона, — але ми були б дуже вдячні, якби ти прибрала це з сайту, Шерлі.

Ендрю насупився, і ранка на його розбухлій губі ледь не прорвалася знову. Його обурювало те, що мати мусила просити про послугу. Був навіть роздратований, що повідомлення досі не видалили, але тоді згадав, що це ж він сам і написав його. Це через нього все сталося: розбите мамине обличчя, його розпухла губа і атмосфера жаху, що панувала в будинку, бо ж ніхто не знав, чого чекати від Саймона, коли той повернеться.

— Я розумію, що в тебе купа справ… — несміливо благала Рут, — але ж уяви, як це зашкодить Саймону, якщо люди повірять…

Ендрю подумав, що ось так завжди Рут говорила з Саймоном у тих рідкісних випадках, коли відчувала, що треба йому заперечити: покірно, вибачливо, обережно. Чому його мати не вимагає, щоб та жінка негайно видалила повідомлення? Чому вона завжди така боязка, така нерішуча? Чому вона досі не покинула його батька?

Мама завжди йому здавалася якоюсь геть іншою від усіх істотою — доброю й нічим не заплямованою. Коли він був дитиною, батьки здавалися йому суцільними протилежностями, чорним і білим. Один поганий і страшний, інша — добра й лагідна. Але з віком він почав засуджувати її добровільну сліпоту, її постійні виправдовування батька, її вперте поклоніння своєму псевдоідолові.

Ендрю почув, як вона поклала слухавку, і потупотів сходами донизу. Перетнувся з мамою саме тоді, як вона виходила з вітальні.

— Дзвонила до адміністраторки?

— Так, — втомлено відповіла Рут. — Вона забере з сайту ті речі про тата, тож маю надію, що на цьому все закінчиться.

Ендрю знав, що його мама кмітлива й набагато практичніша в домашніх справах, аніж незграбний тато, чиї руки росли з неправильного місця. Вона могла б і сама заробляти собі на життя.

— Чому ж вона відразу не видалила повідомлення, якщо ви такі друзі? — спитав Ендрю, йдучи за нею до кухні. Уперше в житті, крім жалю до Рут, від відчув розчарування, що переходило в злість.

— Вона була зайнята, — огризнулася Рут.

Одне її око було налите кров’ю.

— Ти сказала їй, що в неї можуть бути проблеми, якщо вона як модератор залишить на сайті компромат? Ми це вивчали в комп’ютер…

— Я вже сказала тобі, Ендрю, що вона це видалить, — розізлилася Рут.

Вона не боялася демонструвати характер синам. Може, тому, що вони її не били, чи ще чомусь? Ендрю знав, що її лице болить не менше, ніж його.

— То як ти думаєш, хто міг написати