Читати книгу - "Пірат"

чином з військовою технікою не пов'язаний. Мене цікавлять питання дотичні до промислового розвитку. Якби у вас було устаткування, що виробляє воду, я був би вкрай зацікавлений.

— У нас є установки, які виробляють воду, та, на жаль, для їхнього запуску потрібна вода.

Бейдр запитав з удавано-наївним виразом:

— Справді?

— Ядерні опріснюючі установки. Вони дорогі, але вони працюють. На жаль, ваша країна з усіх боків оточена сушею.

— Це так, проте у нас є домовленість з нашими сусідами — Сирією, Іраком, Йорданією та Саудівською Аравією — про розробку засобів виробництва для спільних потреб.

— Чи ви репрезентуєте і згадані країни? — спитав француз.

— У цій царині арабський світ уперше єдиний. Наш промисловий і сільськогосподарський потенціал ми будемо розбудовувати разом. Наприклад, ми досягли згоди з італійським «Фіатом» про випуск варіанту їхнього автомобіля. Авто-будівельні підприємства будуть створені в різних країнах, таким чином, робітники кожної з них зароблятимуть добрі гроші.

— Чудова ідея,— силувано-схвальним тоном мовив француз.

— Звичайно, робити ці автомобілі самим коштуватиме трохи дорожче, аніж імпортувати їх. Але оскільки ми зацікавлені більше не в доходах, а в тому, щоб забезпечити свою економічну самостійність, то вважаємо це за варте. Ми ведемо перетрактації і в інших галузях: налагоджуємо виробництво побутових приладів і телевізорів. Дивовижно, скільки людина може зробити, коли вона працює охоче.

— Наскільки, ви вважаєте, буде дорожчим виробництво цих товарів, порівняно з їхньою купівлею? — спитав Дюшам.

Бейдр знизав плечима.

— П'ятдесят відсотків, сто відсотків. Яке це має значення? У нас є гроші, щоб заплатити за це. Ми можемо собі дозволити.

Француз якийсь час мовчав. Коли він заговорив, він уже не був такий самовпевнений, як раніше.

— Ми зацікавлені також у тому, щоб допомогти вашій промисловій програмі. Я впевнений, що ми могли б розробити багато проектів, які були б взаємовигідними. Французька продукція неперевершена в цілому світі.

— Я радий чути це. Що мене найбільше цікавить — це ваш ядерний завод по опрісненню води. Певна річ, ця царина заслуговує пильної уваги і є однією з тих, в якій ми можемо працювати разом.

— Можливо, з усіх проектів це один із найдорожчих,— швидко сказав Дюшам.

— Як я вже сказав,— не в грошах справа. Тільки в моїй маленькій країні доходи від нафти перевищують один мільйон доларів у день. Якщо ви помножите це на решту країн арабського світу, сума стає астрономічною.

— Франція — не бідна. У нас є стільки доларів, скільки потрібно. По суті, більше ніж достатньо.

— Я знаю про це, та існують інші засоби міжнародних розрахунків, і хоч я і не займаюся політикою, та коли будуть прийматися рішення, мої рекомендації матимуть чималу вагу.

Француз дивився на нього пильно. Обидва розуміли, про що говорить Бейдр. Предметом торгівлі була нафта, не за гроші, а за співробітництво.

— Пане Аль Фей,— сказав він. — Я не можу не висловити свого задоволення з того, що ми знайшли царину, в якій можемо співпрацювати. Будьте певні, що я скоро повернуся до вас з кількома дуже конкретними пропозиціями.

Бейдр звівся на ноги.

— Я буду з великим нетерпінням чекати на ваше повернення.

Француз теж підвівся. Бейдр формально вклонився, зробивши традиційний арабський жест прощання: «Іди з миром».

Тільки-но французи вийшли, до кімнати зайшов Керрідж.

— Вони вже починають сходитись,— сказав він. — Це ООН у мініатюрі: німці, італійці, румуни, норвежці.

— Чутка шириться швидко, чи не так?

Керрідж покивав головою.

— Вони прибули тільки позавчора. Вони кружляють, як пси навколо сучки на порі.

Бейдр засміявся.

— Зателефонуйте-но до банку і дізнайтеся, чи не змогли б вони позичити нам пару секретарок. А потім складіть розклад прийому. Нам треба зустрітися з усіма ними.

— Навіщо? Тут дуже мало таких, які можуть стати нам у пригоді.

— Я знаю, та все одно. От зараз вони всі ошелешені звісткою про ембарго. Вони все ще не вірять у це. Коли воно вступить у силу, всі вони будуть у паніці, всі будуть сердиті. Мета нашої роботи на даному етапі — зберегти стільки друзів, скільки зможемо.

— Добре, шефе,— Керрідж рушив до дверей.

Бейдр зупинив його:

— Діку, знайдіть по телефону пані Аль Фей. Вона в Бейруті, в домі мого батька.

— Буде зроблено.

Двері за ним зачинилися, і через якусь мить задзеленчав телефон. Швейцарська телефонна служба пишалася своєю оперативністю. На лінії була Джордана.

— Як там діти? — спитав він.

Голос Джордани звучав глухо:

— Добре.

— Чи школа їм подобається?

— Я не знаю, подобається їм чи ні, та вони ходять.

— Ти дуже зайнята?

Хвилина мовчання.

— Ти що, кепкуєш з мене? — сказала вона. — Я — в Бейруті. Тут мені абсолютно немає чого робити.

— Тоді, може, ти погодишся приїхати сюди та допомогти мені. Я вирішив придбати в Женеві дім, а в Гштаді — віллу. Але я буду дуже зайнятий, щоб цим займатися.

— Бейдре, ти це серйозно?

— А чому б мені не бути серйозним? Здається, що в близькому майбутньому ми будемо проводити тут багато часу. Ти приїдеш?

Вона засміялася.