Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Іван Сила на прізвисько «Кротон»

Читати книгу - "Іван Сила на прізвисько «Кротон»"

188
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 106
Перейти на сторінку:

— Як це розуміти? — ніяк не могла отямитися пані.

— Дуже просто. Днесь розквитаємося з вами.

— Ви жартуєте? — ледве видавила і спробувала осміхнутися, та це не виходило в неї: обличчя якось перекошувалося, як від недоброї хвороти.[108]

— Фіґлі минулися, ласкава пані!

— Що вам не подобається в мене?

— Все: і ваш цирк, і ваше дурисвітство-гендлярство з людьми! Все! Доста на тому!

— А контракт? Ми маємо договір, чи не так?

— Лишіть собі на пам’ятку!..

Герцфертовову наче кинули в окріп: вона почервоніла, стисла мишачі зуби, мотнула головою:

— Вам це буде дорого коштувати, пане Сило! Ви лише половину строку відпрацювали в мене.

— А мені здалося, що цілий вік!

Пані Герцфертовову хилило присісти. Вона аж упріла від злості. Вийняла з кишені хустинку та так і не донесла її до обличчя.

— Ми розлучимося, пане Сило, тільки через суд. Закон так каже.

— Най буде і через суд, айбо далі не можу. Не можу я без домівства жити. Тут я чужинець, зайда. Доста було мені мовчати!

Лише тепер остаточно отямилася. Так, її витязь, її дорогий Кротон, не жартує: він вирішив порвати з цирком. А що далі? Адже половина програми випадає. І яка половина! До того ж саме на цей рік вона розраховувала покласти мільйон крон у швейцарський банк. Як же так сталося? «Ні, ні, то не сам він. Тут якась комбінація. Може, Моузес хоче його переманити до себе? А, може, хоче виїхати в іншу державу?».

— Я вам можу заплатити вдвічі більше, ніж досі.

— Можете і потроювати, а далі не залишуся.

— Мені шкода вас, пане Сило, — захлинаючись гнівом, виповіла пані Герцфертовова. — Що ви будете робити там, серед отих…

— Дикунів? Так ви хотіли сказати? — закінчив її речення.

— Ні, ні, не так! — і змовкла, ніби здавили горло ті коротенькі слова.

— Неправда! Саме так. Ви, пани, інакше і не називаєте нас, русинів. То я вже чув не раз. А я горджуся своїм рідним краєм, його людьми. Серед них я виріс і силу дістав.

— А я зробила вас славним на весь світ! — гордо підняла голову, ніби починала читати героїчну поему про мандрівки Сили.

— Ви так гадаєте? Гадайте собі. А я знаю, що ви вкрали від мене няньково ім’я! Заплювали мій рід, мій край! Та й далі хотіли би збиткувати ся надо мною?

— Я вам обіцяю відновити ваше ім’я, коли воно цьому вина.

— Лише сам ото я можу зробити. Перед своїми людьми. Перед старим няньком. Королем більше не хочу залишатися на чужині. І — фертик![109]

Пані Герцфертовова різко повернулася, та ноги не так ступали, як раніше: каблуки стукотіли нерівномірно, як і її серце. Зайшла в свій кабінет. Іван не глянув у той бік. Почув лише, як луснули двері. Покликала до себе Ружену:

— Ти його підбурила? — безцеремонно спитала і ляснула нагайкою в стіл. — То відплата за мою доброту? Мій Боже, мій Боже, що ви зо мною робите? — впала на м’який стілець. Притулила чоло до холодного стола. Заворушилися підфарбовані кучері: власниця цирку схлипувала злістю. І здалося Ружені, що перед нею не пані Герцфертовова — гоноровита, самовпевнена, — а дитинча, котрому не дають робити те, що вона хоче, і тому роздратувалася. Вона ладна була погризти той стіл, на якому ще не так давно підписувала Івану контракт і виплачувала гроші. Гроші!.. А, може, й Ружені підвищити платню?

Вона підняла розкуйовджену голову, розмазуючи кулаками сльози впереміж з пудрою.

— Може, ти поговориш з ним? Розрадь, аби не робив дурницю!

— Пані Герцфертовова, я рада за нього, що він, нарешті, сам дійшов до цього моменту.

— І ти проти мене? — кинулася з-за стола, як зацькована. Та пересилила себе. Замість того, що хотіла зробити якусь мить тому, почала обіймати та цілувати Іванову дружину. — Може, ти поговориш з ним? Розрадиш, жеби не робив дурницю! — взяла її за плечі розгублено, наче перед стратою: — Руженко, я тобі можу платити таку ж суму, як і йому. Будь мудрою. В тебе діти підростають. Тобі треба гроші…

В кабінет пройшов Іван: похмурий, як сьогоднішній ранок. Герцфертовова забула запалити світло в своєму уряді і здавалося, що Ружена стоїть десь у конюшні. Руки в неї тремтіли. Це відчувала Ружена.

— Я виплачу вам гроші. Наперед. Багато грошей!

— Ви вже навчилися і звикли до того, що за гроші все можна купити чи продати! — відповів на те Сила. — Доста було гендлювати!

— Але ж і ви не раз торгувалися за мною!..

— Я знав, що ви ласі до грошей. І призбирав, аби розквитатися з вами. Навіки-вічні!

«Ось воно, куди сягнув своїм німурством! Ще й хитрість у нього ховалася!».

— Ви ще запам’ятаєте мене! — пригрозила власниця цирку та Іван того вже не чув, бо саме зачинив за собою двері. Гей, добре він запам’ятає! На все життя! Бо все ще попереду. Літа тільки дали заявку на життя.

Через кілька днів віддбувся суд. За порушення контракту Іван мав сплатити сто тисяч крон. Рішення міського суду можна було оскаржити-апелювати у вищу інстанцію. Та Сила не захотів

1 ... 84 85 86 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іван Сила на прізвисько «Кротон»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Іван Сила на прізвисько «Кротон»"