Читати книгу - "Капітан космічного плавання"

зненацька почувся звідкись збоку здавлений тваринний хрип. — Ахр-р-р… Я ж казав… Казав… Я переміг… Я… Тут наші нові друзі, тут… Ми домовились… Домовились з ними… Ахр-р-р… — І раптом викарбував чітко й ледь насмішкувато: — В подрібненій команді завжди знайдеться сильна особистість для її об‘єднання. Отримуйте.

Богдан навіть здригнувся, а потім прослідкував за поглядом пораненого Ваги Шасі, про якого всі забули, і здригнувся ще раз. Над геометричним безладдям хмарочосів Ірукану з‘явилась малесенька чорна цятка.

— Лихо в тому, — машинально пробурмотів Кременчук, спостерігаючи за тим, як цятка перетворюється на невеличкий трикутник, — лихо в тому, що ото об‘єднання отой авторитет здійснюватиме лише під себе, ріднесенького. І раптом зарепетував: — На борт! Всім на борт!!!

Але ніхто не ворухнувся. А Норильцєв, так той до болю закусив нижню губу, втупившись у закривавлене обличчя капітана.

— Біжіть. Швидше біжіть. А я тут залишусь. З Руматою.

— Ах, ти, щеня!.. — визвірився Кременчук, обрушуючи на мозок хлопця усе громаддя свого гіпнотичного таланту. Аж звивини зсудомило.

— А як же Земля, Ігорю? — зненацька спитала Сонька, не відриваючи очей від обличчя хлопця. — Дніпро? Гременець? Мати з батьком як?

Той на мить знітився, зі схлипом ковтнув повітря, але потім твердо відповів, притягуючи арканаріанку до себе:

— Моя земля там, де живе Румата.

— Бож-же!.. — якось зовсім вже по-бабські затулила рота кулачком Сонька і скоса зиркнула на Кременчука.

А той з жахом відчував, що Зоребор не бажає підкорятись йому, що у хлопця, звідкись беруться сили для того, щоб опиратися, щоб, затято втупившись в розширені зіниці капітана, плювати на усі транси та гіпнози цього божевільного світу. І Богдан здався. Він перевів очі на обличчя арканаріанки, фізично відчуваючи, як збільшується на обрії клятий чорний трикутник їхніх загадкових переслідувачів. Дівчина ледь-ледь стулила повіки й стверджувально похитнула головою. А потім обома руками повернула до себе обличчя Зоребора та й, наче сліпа, провела долонею по його щоці. І Кременчук, відчуваючи, що його зараз знудить від огиди до самого себе, присоромлено зашепотів: „Ми повернемось, ми обов‘язково повернемось, Зореборе. Лише на себе увагу трикутника відволікаємо. Не можна, на можна ж, щоб він Директорію розстріляв!”

І відчував, що вони вже ніколи не повернуться, і тихесенько наближався, наближався до спини хлопця, і здіймав ефес своєї, так толком і не використаної, шпаги та й щосили опускав його на голову Норильцєва. Точно так само, як той свого меча на голову Богдана Івановича під час їхнього прибуття на орбіту Арканара. Що ж, борг, як кажуть, відплатою добрий.

Румата схлипнула, тягуче-тягуче, як ото тільки-но сам Ігор, а Богдан із Сонькою вже підхоплювали обм‘якле тіло хлопця й буквально вкидали його в темряву вхідного люку „Софії”.

— Прощава-а-ай! — рвалося позаду повітря. — Прощава-а-ай, Ігоре-е-е!!!

А Кременчук вже залишав Соньку поряд з Зоребором і вривався в рубку, мовчки відкидаючи від пульту вкрай переляканого Нксу. І розуміючи, що горизонтальне переміщення нічого не дасть, просто жбурляв апарат в зеніт, в миттєво потемніле небо, відчуваючи, що перевантаження просто розмазує тіло по кріслу, вичавлюючи з порізів на обличчі останні краціль крови.

Кидок „Софії” був настільки стрімкий, що трикутник, який опинився вже майже над нею, не встиг зреагувати, щоб рискнути вбік, та й зачепив сріблясту тарілку краєм чорного борту. І та, перетворюючись майже на кокон від раптового надшвидкого обертання, провалилась в небо, що зненацька просто луснуло попереду неї, розсипаючи в усі боки чи то зірки, чи то іскри, чи то скалки скла розбитої, але врятованої несамовитим кидком від остаточного руйнування через залп променевих гармат, піраміди Ситуативної Наглядової Ради бешкетуватої планети Арканар.

V.Арракі

А в голові — музика червоної планети, мінорних нот суцільна череда.

С.Бєрєговой “Очима Кенні”

Богдан вже припинив лякатися. Відлякався. Богданові було вже начхати на все. Він вимагав лише одного — порядку на борту й беззаперечного підкорення наказам командира.

— А, щоб тебе качка копнула! — горлав він, хапаючи за край кольчуги Норильцєва, що відчайдушно пручався в його руках, і буквально вкидав хлопця до комірчини, де виблискувала в напівтемряві гранями акумулятору Соньчина електровудочка та ще якесь незрозуміле причандалля. — Сиди тут і не рипайся! Не заважай нам, недоумку!

І, хряснувши дверима та й рвучко повернувши ключа замка, біг до центральної рубки. Так — біг. Бо Нкса, ще в „Безвиході” по-дитячому експериментуючи з системами керування, випадково знайшов увімкнення штучної гравітації. Краще б він знайшов, як на Землю повернутись! Сонька було заспівала щось за перевитрату енергії, але капітан швидко поставив її на місце.

За спиною залунав несамовитий грюкіт: розлючений Зоребор намагався вирватись з-під несподіваного арешту. Але Богдан вже не звертав на це жодної уваги — не до того було. Бо невдовзі могло статися так, що на них усіх увагу ніхто, ніде й ніколи не звертатиме. Навіть чорні трикутники. За відсутністю об‘єктів уваги.

На бігу Кременчук доторкнувся до стінки коридору. Чи то здавалось йому, чи то вона й дійсно потеплішала. Та й повітря!.. Он яке ядуче!.. Хапонувши останнього на повні груди й закашлявшись, він вивалився з проходу до приміщення рубки, інстинктивно примружуючи очі: в усіх ілюмінаторах, моніторах та головному екрані буяло воно. Пекло.

— Ну, що? — видихнув капітан, падаючи в своє крісло і відчуваючи, як сліпуче світло обпалює його покраяне обличчя. — Не вдається?…

Такаманохара важко й заперечувально похитала головою. В її звужених зіницях грали відлиски зоряної пожежі, а Нкса, в якого навіть невеличкий вогонь викликав інстинктивний жах, скулився на долівці. Здається, його трусило. До каюти ж крчовника заганяти було не варто, бо й дійсно на самоті йому ставало ще гірше. А от друзяку Ігра, який, отямившись і не дивлячись на розбиту голову, розпочав брутально, із застосуванням фізичної сили, вимагати повернення на Арканар, довелося терміново вгамовувати. Тут навіть Сонька заперечувати не стала.

І, дійсно, не до того Соньці було. Бо червоне світило, біля