Читати книгу - "Спартак"

навесні рушити до Альп і після переходу через них розпустити військо гладіаторів. Кожен мав піти у свою країну і спробувати там зібрати її населення проти Рима. Далекоглядний і розумний Спартак чудово усвідомлював, що подальша війна з Римом на території Італії могла б закінчитися тільки перемогою квіритів.

І ось наприкінці лютого 682 року Спартак виступив з Апулії із дванадцятьма легіонами по п'ять тисяч вояків кожен. Крім того, у нього було ще п'ять тисяч велітів і вісім тисяч вершників. Разом — понад сімдесят тисяч солдатів, чудово вишколених і гарно озброєних. Із цим військом, тримаючись ближче до моря, він рушив до Самнію.

Після десятиденного походу він дійшов до області пелігнів. Там він довідався, що консул Лентул Клодіан збирає в Умбрії тридцятитисячну армію з метою перерізати гладіаторам дорогу до річки Пад, а з Латія йде інший консул, Геллій Публікола, з трьома легіонами та допоміжними військами й збирається напасти на нього з тилу, щоб відрізати йому шлях до Апулія, а отже, до порятунку.

У Римі покладали великі сподівання на похід цих двох консулів і розраховували, що тепер назавжди буде покінчено із цією ганебною війною проти рабів.

Дізнавшись про наміри своїх ворогів, Спартак прискорив просування свого війська через Самній і вирішив спершу напасти на Геллія, що мав наступати на нього з Латія. Фракієць сподівався зустрітися з консулом на шляху між Корфінієм і Амітерном. Та прийшовши на місце, Спартак довідався від рабів довколишніх міст, що Геллій ще в Анагнії, де чекає на прибуття своєї кавалерії, і рушить звідти за два тижні, не раніше.

Ватажок гладіаторів вирішив іти далі у Піцентську область, сподіваючись зустрітися там з Лентулом, розбити його, потім повернутися і розбити Геллія, далі прямувати до Паду, або ж просто рухатися до Альп, не зав'язуючи ні з ким бою.

В Аскулі на річці Труенті, розвідник йому доповів, що Лентул веде з Перузії понад тридцять тисяч вояків. Спартак рушив назустріч йому в Камерин. Він вибрав для себе сильну позицію і, отаборившись, добре її укріпив. Тут він вирішив вичекати чотири-п'ять днів, тобто стільки часу, скільки було потрібно консулові, щоб прибути в Камерин, де Спартак вирішив дати бій.

Отже, гладіатори розбили табір біля Аскула. Наступного ранку Спартак виїхав на чолі тисячі вершників для огляду околиць. Він їхав один поперед свого загону, занурений у глибокі й невеселі роздуми. Про що він думав?

Відтоді як Евтибіда стала коханкою Еномая, германець ставав дедалі похмуріший і не раз демонстрував, що в нього більше немає колишньої любові й поваги до Спартака. На останній нараді воєначальників у таборі під Гнатією, після звістки про відмову Катиліни стати на чолі війська гладіаторів, лише Еномай висловився проти ухваленого рішення відійти за Альпи й кожному повернутися у свою країну. Всупереч пропозиціям Спартака, він ужив стосовно нього грубі й різкі вислови, вимовляв якісь загадкові й загрозливі фрази, бурмотів щось про нестерпний деспотизм, про гордовитість, зловживання владою, яких більше неможливо терпіти, про рівноправність, заради завоювання якої гладіатори взялися до зброї. Він заявляв, що нині це порожній звук через диктаторську владу, під яку гладіатори підпали, що вже годі підкорятися їй. Хвала богам, вони вже не діти, які бояться різки наставника!

Спартак схопився з місця, розгніваний безглуздою витівкою германця, потім знову сів і заговорив дружньо й лагідно, намагаючись заспокоїти дорогу йому людину. Але Еномай, побачивши, що Крікс, Гранік та інші воєначальники на боці Спартака, осатанілий покинув нараду своїх соратників.

Фракійця дуже турбувала поведінка Еномая: протягом декількох днів він уникав зустрічей зі Спартаком, а якщо вони випадково зустрічалися, зніяковіло мовчав, ухиляючись від пояснень, які Спартак хотів од нього почути.

А сталося ось що: під впливом Евтибіди Еномай став зухвалим і дратівливим, але коли опинявся віч-на-віч із фракійцем, весь гнів його згасав перед добротою, сердечністю і простотою Спартака, що не зраджувала йому й у дні його величі. Чесна совість германця повставала проти злостивих вигадок грекині. При зустрічі з великим воїном він відчував сором і змушений був визнати його перевагу. Він завжди любив і поважав Спартака, тож і нині не міг ставитися до нього вороже.

Спартак дошукувався й ніяк не міг знайти причини цієї раптової зміни в Еномаї, до якого відчував щиру глибоку прихильність.

Евтибіда, перетворивши Еномая на лагідне, слухняне ягня, зуміла оповити надійною таємницею свій злочинний зв'язок з воєначальником-германцем, і шляхетному Спартаку навіть не спадало на думку, що причина криється у підступних хитрощах і темних інтригах куртизанки, у які вона надзвичайно спритно втягла Еномая. Щойно Спартак, сумний і замислений, повернувся з поїздки околицями Аскула, він пішов у свій намет і наказав одному з контуберналів покликати до нього Еномая.

Контубернал вирушив виконувати наказ ватажка, а Спартак поринув у свої думки. Контубернал згодом повернувся і доповів:

— Я зустрів Еномая, він сам ішов до тебе. Так от, він вже тут.

І контубернал відійшов убік, щоб пропустити Еномая. Той, насупившись, підійшов до Спартака.

— Привіт тобі, верховний вождю гладіаторів, — почав він. — Мені треба поговорити з тобою й…

— Я теж хотів з тобою поговорити, — урвав його Спартак і зробив знак контуберналу, щоб той вийшов. Потім він м'яко і лагідно звернувся до Еномая:

— Привіт тобі! Ласкаво просимо, брате мій, Еномаю, говори, що ти хотів сказати мені.

— Я хотів… — вимовив з погрозою та презирством у голосі германець. — Я стомився, і мені набридло бути іграшкою… твоїх примх… Якщо бути рабом… то я волію бути в рабстві у римлян… я хочу воювати, а не прислужувати тобі… — і він опустив очі долі.

— Ох, клянуся блискавками Юпітера! — вигукнув Спартак, розпачливо сплеснувши у долоні. — Ти збожеволів, Еномаю, і…

— Клянуся чудовими косами Фреї! — увірвав його германець і, піднявши голову, подивився на Спартака своїми маленькими блискучими очима. — Я поки при своєму розумі.

— Хай допоможуть тобі боги! Про які примхи ти говориш? Коли це я намагався тебе або кого іншого з наших товаришів по нещастю і зброї перетворити на іграшку?

— Я цього не кажу… і не знаю, чи