Читати книгу - "Дженні Герхард, Теодор Драйзер"

що під селище для робітників-іноземців; а витівка з дачним передмістям явно зазнала цілковитого провалу.

Лестера цей новий удар довів до повного відчаю. П’ятдесят тисяч доларів — дві третини його достатку, якщо не рахувати щорічного прибутку, який відказав йому батько, — виявилися замороженими; треба було сплачувати податки, робити ремонт і приготуватися до того, що ціни на землю почнуть падати. Він висловлював припущення, що ділянки, які в них залишились, можна б продати за собівартістю або закласти, відмовившись від дальшої експлуатації; але Росс дивився на справу куди гірше. Разів зо два він уже потрапляв у таку халепу. Він вірив у забобони і вважав, що коли справа не пішла гладко з самого початку, отже, не судилося, і що б ти не робив — лиху однаково не зарадиш. З гіркого досвіду він знав, що багато його колег думають так само.

Вони протрималися біля трьох років, а далі ділянки пішли з молотка. На пайку Лестера, який вклав у них п’ятдесят тисяч доларів, припало трохи більше вісімнадцяти тисяч; і дехто з людей, яких навчило життя, запевняв його, що він ще щасливо відбувся.

Розділ L

Операції з приміськими ділянками були в самому розпалі, коли м-с Джералд вирішила переселитися в Чикаго. Живучи в Цинциннаті, вона багато чого взнала про обставини життя Лестера, яке викликало стільки пересудів і нарікань. Питання про те, чи одружений він з Дженні, так і залишалося відкритим. Але до м-с Джералд дійшла — правда, у викривленому вигляді — вся історія Дженні і оповідання про те, як чикагська газета змалювала Лестера в ролі мільйонера, що пожертвував через кохання до неї всім своїм майном, а також зовсім точні відомості, що Роберт відсунув брата від участі в справах «Компанії Кейн». Їй було прикро й боляче від думки, що Лестер губить себе.

Минув рік, а він нічого не зробив. Мине ще два роки, — і буде надто пізно. У Лондоні він сказав їй, що в нього майже не лишилося ілюзій. Можливо, Дженні — одна з них? І що він, справді кохає її чи просто жаліє? Летті було дуже цікаво з’ясувати це питання.

У Чикаго вона найняла розкішний особняк на бульварі Дрексел. «Цю зиму я проведу у Ваших краях, — писала вона Лестеру, — і сподіваюсь, що ми будемо часто зустрічатись. В Цинциннаті я помираю від нудьги. Після Європи тут так... ну, Ви розумієте. В суботу бачила місіс Ноулз, вона про Вас запитувала. Майте на увазі, що вона чудово до Вас ставиться. Її дочка весною виходить заміж за Джиммі Севренса».

Лестер чекав приїзду м-с Джералд із змішаним почуттям задоволення й ніяковості. Вона, звичайно, буде влаштовувати в себе вечори і прийоми. Що, коли їй спаде на думку запросити його з Дженні? Та ні, навряд. Слід вважати, що тепер уже вона дізналася, як стоїть справа. І з листа її це помітно. Вона «має намір часто зустрічатися з ним», — отже, саме з ним, а не з Дженні. Він вирішив розповісти Летті все щиро й дати можливість їй самій вирішити, якими будуть їхні стосунки надалі.

Він вибрав для одвертої розмови хвилину, коли вони сиділи в затишній вітальні вдвох з Летті — чудовим видінням у блідо-жовтих шовках. Саме в цей час у нього почав виникати сумнів в успішному розв’язанні своїх земельних операцій, настрій у нього був поганий, і йому, як ніколи, були потрібні тепле слово й взаєморозуміння. Дженні він ще жодного слова не сказав про свої турботи.

Коли покоївка вийшла, подавши хазяйці чай, а Лестеру коньяку й содову воду, Летті вирішила допомогти йому й сама порушила мовчання.

— А я багато наслухалась про вас, Лестер, з того часу, як повернулася з Європи. Розкажіть мені про себе. Ви знаєте, як близько я приймаю до серця все, що стосується вас.

— Що ж ви чули, Летті? — запитав він спокійно.

— Ну, по-перше, чула про духівницю вашого батька і те, що ви більше не берете участі в справах компанії, а ще — різні плітки про місіс Кейн, які мене не дуже цікавлять. Ви мене розумієте. Але невже ви не хочете впорядкувати своє життя, щоб одержати те, що належить вам по праву? Мені здається, це така величезна жертва, якщо, звичайно, у вас немає справжнього глибокого почуття. Чи так, Лестер? — запитала вона лукаво.

Лестер відповів не зразу.

— Не знаю навіть, що й сказати вам, Летті. Іноді мені здається, що я кохаю її, іноді я в цьому далеко не впевнений. Я говоритиму з вами цілком одверто. Ніколи в житті я ще не був у такому скрутному становищі. Ви до мене так добре ставитесь, а я... не стану говорити, якої я думки про вас. Але в усякому разі я не хочу мати від вас таємниці. Я не одружений.

Він замовк.

— Я так і думала, — сказала вона.

— І не одружений через те, — говорив далі він, — що надто довго вагався. Коли я перший раз побачив Дженні, я вирішив, що чарівнішої жінки немає на світі.

— Небагато ж я для вас важила в той час, — перебила його м-с Джералд.

— Коли хочете, щоб я говорив, не перебивайте мене, — посміхнувся Лестер.

— Скажіть мені одно, і більше я нічого не питатиму. Це було в Клівленді?

— Так.

— Мені так і говорили, — підтвердила вона.

— У ній було щось таке...

— Кохання з першого погляду, — знову не стрималася Летті; у неї було дуже гірко на душі. — Це буває.

— Ви мені дасте говорити?

— Пробачте мені, Лестер. Що ж робити, коли мені стало сумно за минулим.

— Ну, загалом, я втратив розум. Я бачив у ній ідеал, зразок, хоч і знав, що вона мені не до пари. Ми живемо в демократичній країні. Я думав — зійдуся з нею, а потім... ну, ви знаєте, як це буває. Ось тут-то я й припустився помилки. Я ніколи не думав, що це буде таким серйозним. До того ж мені не подобалась жодна жінка, крім вас, та й то — буду одвертим до кінця — я зовсім не був упевнений, що хотів би одружитися з вами. Мені здавалося, що одруження взагалі не для мене. І я сказав собі — тільки б Дженні стала моєю, а потім, коли набридне, можна й розлучитися. Я подбаю про те, щоб