Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

Невже, вночі сам того не розуміючи дійсно брав магію у відьми? Тоді, як вона залишилася живою, я ж зовсім втратив розум, не тямив, що роблю!

Не гаючи часу, вихопив баночку. Коли остання крапля впала – рідина стала синьою.

Я намагався зробити це багато разів і кожного разу на мене очікувала невдача.

Затамувавши подих, підніс руку. Зусиллям волі змусив магію перетікати всередину.

І хоча, я відчував її в собі, та от направити стало ще ваше ніж останнього разу.

На скронях виступив піт. Пальці тряслися, та все ж таки, маленькі синьо-білі іскри танули у такого ж кольору рідині.

Закінчивши, закрив баночку і почав обережно трусити її.

Якщо, рідина змінить колір на яскраво-зелений – мені вдалося!

Перевернувши баночку останній раз я закляк, зціпивши зуби.

Ну ж бо! Давай! Давай!

Мої очі розширилися, коли синій колір поступово почав змінюватись на зелений. Спершу темний, а потім все світліший і світліший, наче трави навесні.

Відкинувши голову назад, я засміявся.

Все ж таки в мене вийшло!

Тепер, залишалося тільки одне – перевірити чи спрацює.

Натиснувши на камінь у стіні, вихопив із невеличкого сховку ключ. Шкода, що я не поклав Гримуар Данаї сюди, утім, цілком можливо, що це б не завадило йому відповісти на призив відьми.

Я повернувся до іншої стіни й натис на шість каменів у певному порядку. З'явилися двері.

Смикнувши ручку, почав спускатися довгими сходами, що здавалися вели до самого центру земель Червоних Туманів.

Навіть повітря тут ставало густим і теплим.

Нарешті ступивши на вкриту кістками підлогу, я зустрівся поглядом із чорними, наче ніч, очами величезного Драна.

Дракон сидів у клітці заввишки щонайменше п'ять марів. Звичайно, він був вищий, та таким чином, тварюка не могла забагато рухатись і шуміти.

Побачивши мене, Дран низько загарчав.

– Нічого, мій хороший, зараз я тебе пригощу! – проговорив я.

Монстр, предки якого бездумно нападали на нас впродовж багатьох років вищирився, показуючи мені довгі чорні зуби.

У силі вони не поступалися драконоборцям, були не вразливі для магії, ну майже.

Ще років п'ять тому, коли я вперше зрозумів, що не просто можу брати магію у відьми, тому що ця якість притаманна всім драконоборцям. Ми можемо контролювати брати магію чи ні, а от накопичувати чи використовувати – не в змозі.

Здавалося, що вона просто зникає, перетворюється на ніщо, як тільки потрапляє до тіла драконоборця.

Та одного дня я відчув, що магія яку я забрав у відьмака, перед тим як його вбити, наче згорнулася всередині мене, очікуючи, що ж буде далі.

Повернувшись додому, я швидко схопив накопичуючий артефакт і спробував перегнати магію всередину. І мені вдалося! Вдалося! Я мало не з'їхав з глузду від радості.

Слід за тим, в голову прийшла проста ідея, якщо використовуючи відьомську силу, я зможу створити отруту для Дранів, то ці монстри нарешті припинять своє існування, а далі прийде черга відьом.

Відловивши першого Драна, я поступово зрозумів, що від магії їх захищає товста, наче зроблена з самого каменю шкіра, яка між іншим, легко сходить з вже мертвого Дракона. Саме з неї й зроблені мої чоботи.

Однак, якщо дістатися рани та влити у неї магію – вона починає діяти.

Проте, оскільки я не відьмак, то і закляттями користуватися не міг. Одначе, розмірковуючи над цим питанням та ставлячи досліди, я дійшов висновку, що якщо поєднати трави, отруту і магію, все може вийти. Остання розносила отруту по всьому тілу монстра.

Тож тоді, на засіданні ради, коли Арман зробив припущення щодо спроби підкорення Дранів відьмами, я знав, що спосіб впливати на тварюк магією є. Та ніхто не повинен був про нього дізнатися.

А тепер, в моїх руках були ліки. Ліки, що назавжди очистять нашу землю.