Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

— Добре, що ми повертаємося, хочу побачити Аділя, — Арселія милувалася тим, як погойдуються за тонкими завісами посипані вечірніми вогнями будинки.

— З ним усе гаразд. Ясновельможний пан і так занадто довго пропускав заняття, боюся, його наставники будуть незадоволені.

— О так, а якщо ясновельможний пан страждає від нудьги й неробства, непереливки буде усім.

Обидві жінки розсміялися.

— Так радісно, що Ви в доброму гуморі, — зазначила Гайда. — Вранці на Вас дивитися страшно було. Якщо цим чудовим перетворенням ми зобов'язані лорду Анвару, то, мабуть, я навіть частково вибачу йому вольності.

— Про що ти? — щиро здивувалася Арселія.

— Він же поводиться нахабно, — здивувалася служниця, — очей з вас не зводить, проковтнути вирішив, не інакше. Невже не помітили? Гострий на язик, наполегливий аж занадто, жартує постійно і намагається всіма способами привернути Вашу увагу. Йому точно щось від вас треба, й я здогадуюся, що саме.

— Тобі здалося, напевно. Він милий, ввічливий. Так, зухвалий, але в багатьох жителів півдня такий характер. Вони радіють життю і не бачать сенсу приховувати цього.

— Вам видніше, пані, — зітхнула Гайда. — Мої знання про характери чоловіків дуже обмежені, хоча здоровий глузд підказує, що лев завжди буде левом, а лис так і залишиться лисом, як їх обох не виряди. Цей провінційний аристократ втомлює своєю балаканиною.  Смішно звучить, але я вже звикла до стриманості жителів Недоре. Мені подобається, як мало вони говорять, але якщо вже відкрили рота, то не для того, щоб підлещуватися й обманювати. Так, спершу їх прямота здавалося недоліком виховання, тепер же я розумію, наскільки спокійніше відчувати себе в колі тих, хто не боїться показати своє справжнє обличчя.

— До чого ти хилиш? — нахмурилася Арселія. — Навіщо взагалі порівнювати південь і північ?

— Від нудьги і, ймовірно, дурості, пані. Вибачте, знову лізу не у свою справу, — в тоні служниці не почулося й натяку на каяття. — Але будьте пильною й більше довіряйте своєму серцю.