Читати книгу - "Ті, кого немає"

курси – перукарок або манікюрниць, байдуже, – або влаштуватися на роботу, хоч продавчинею на ятці. Проте Вадон нікуди не пускав. Спалахували бурхливі суперечки й сварки, вона лютилася, кричала, але жодного разу при ньому не заплакала. «Навіщо ти тримаєш мене на прив’язі? – одного разу спитала Августа. – Я працювати хочу. Бачити людей. Хочу надвір, у кіно, кав’ярню…» – «То йди, Ритусь, провітрись, – широко всміхнувся Вадон, – хто тобі забороняє? А працювать ти не будеш. Ти мені нужна не для цього…»

Коли прийшла звістка про загибель Дмитра Івановича, він поїхав по тіло. А потім і все інше пішло наперекосяк. Вона хотіла одного – щоб Вадон зник остаточно, як її батько. Через кілька місяців, в один із його чергових від’їздів, увечері до них у дім заявилися менти. На всі питання Августа відповідала стисло: мовляв, поняття не має, де перебуває Владислав Чуренко – він їй про такі речі не звітує. Хоча могла б здати Вадона й повернути собі волю. Він завжди казав їй, куди їде і коли повернеться, крім того, залишав контактний телефон. А мовчала Августа тому, що напередодні побувала в лікаря, і той остаточно підтвердив: вона вагітна.

Вадона ця новина розлютила.

– Ти… ти це спеціально, Маргарито? Ти все це замутила, шоб…

– Більше не називай мене так! – закричала вона. – Звідки я знаю, чому це сталося? Тобі завжди мало… і вдень, і вночі… Треба було головою думати, якщо не хочеш мати дітей.

– Не хочу, – зі злістю підтвердив він. – Зробиш аборт.

– А якщо відмовлюся?

– Тоді я тебе вб’ю.

– То давай просто зараз. Що, не здужаєш? Однаково це не життя. Ти довго ще збираєшся тримати мене, як у гаремі? Сиджу, дурна, в чотирьох стінах, ти пропадаєш хтозна-де… А потім станеш, як мій батько!

– Навіщо нам дитина? Сама подумай, Марго!

– Не називай мене цим свинячим ім’ям, кажу тобі! Маю власне! Мене від тебе давно нудить!

– Вагітна, ото й нудить… – Вадон пружно підхопився й закрутився по кімнаті.– Вгамуйся, мала5, треба все рівненько перетерти. Пойми, момент щас не той, у мене плани. Ну й дитина – це слабке місце… Тебе ж то вони не зачеплять.

– Хто це «вони»?

– Неважно. Чого тобі не хватає? Іди працювать, я не проти, найдемо тобі підходяще мєсто. Захочеш – відправлю в який-небудь санаторій. Після того як ти, того… ну, короче, понятно… Бабло поки є… Та не дьоргайся ти, сиди смирно. Усьо буде пучком, тільки слухай мене… Давай завтра розпишемося?

– Ні.– Августа все-таки дозволила йому себе обійняти. – Навіщо? Що від цього зміниться?

Для себе вона вже все вирішила. І коли Вадон, знову збираючись їхати, виставив ультиматум, назвав останній строк, – мирно його випровадила, переконавши, що все зробить у той день, як він повернеться.

Щойно за ним зачинилися двері, вона кинулася шукати адресу батькової матері. Тепер вони жили в кімнаті Карлова, а її кімнатку Вадон переобладнав під склад. Ключ від неї він завжди носив із собою, і речі, що залишилися від батька, були звалені саме там.

Августа посмикала ручку, штовхнула плечем двері кімнатки – марно. Замок був новий, із секреткою. Однак квартира давно не ремонтувалась, усе постаріло, і одвірки зокрема, так що можна було спробувати. У коморі вона відшукала монтировку та залізний брусок, яким батько користувався замість ковадла. Усе було важке, не по руці, але вона вирішила йти до кінця. Підділа двері монтировкою знизу, трохи підняла, і в щілину втиснула брусок. Дверне полотно – деревоплита й картон – скособочилось, але встояло. Августа віддихалась і спробувала розколупати монтировкою порохняву стійку коробки в районі замка, щоб ригель вискочив з паза. І хвилин через десять двері з жахливим, як їй здалося, гуркотом вивалилися в кімнату. Вона відскочила й затаїлася, злякавшись, що на шум збіжаться сусіди. Але було тихо, тільки здійнята курява поступово осідала на затоптану підлогу.

Августа глибоко зітхнула й увійшла. Шафа стояла на старому місці. Її письмовий стіл і крісло – теж. Одяг батька вона почасти роздала, а новіше Вадон продав і гроші забрав собі. Точно так само він повівся і з заощадженнями Карлова. Документи й папери – Августа добре пам’ятала – лежали в старому шкіряному портфелі з хромованими застібками, який власноруч засунула у шафу, у відділення для взуття. Опустилася в крісло, щоб відсапатись, а вже потім узятися за портфель, і машинально висунула верхню шухляду письмового столу. Та була майже доверху набита маленькими пакетиками з жовтуватим порошком; у нижній шухляді лежали гроші. Кілька десятків щільних пачок у банківському пакуванні.

«Ото козел, – беззлобно подумала Августа про Вадона, підводячись і засовуючи шухляди, – а якби менти полізли в цю кімнату з обшуком?»

Вона забрала портфель і повернулася в кухню.

Ніяких особливих паперів там не виявилося. Вочевидь, Вадон знищив усе, з його погляду, зайве. Знайшлися ордер на квартиру, довідка про приватизацію, свідоцтво про смерть батька і його засалений військовий квиток. Ані листів, ані поштівок, ані телеграм, ані фото – нічого.

Августа порилась у порожньому портфелі, пам’ятаючи, що батько іноді переказував бабусі гроші, потім витрусила його над столом і взялася перебирати дрібні папірці. Нарешті в пачці комунальних рахунків, стягнутих резинкою, виявила те, що їй було потрібне: кілька квитанцій про грошові перекази. Адреса скрізь була вписана чітко: область, район, сільрада, село Базаліївка, вулиця Нагірна, 8. Вона акуратно переписала все на аркуш, після чого спалила квитанції в кухонній мийці, змивши попіл струменем води. Портфель повернувся в шафу.

Перш ніж почати пакувати необхідні їй на якийсь час речі, Августа визирнула у вікно. Там знову мело – лютий надворі. Вона зіщулилась, однак негода не мала стосунку до її рішення. Треба було з’ясувати, як дістатися до цієї Базаліївки, запастися їжею, купити пару теплих спортивних костюмів, на розмір більших, ніж треба, халат, теплі шкарпетки і ще багато всякої всячини, бо вона не знала, чим це все скінчиться. Довелося повернутися в зламану кімнату й узяти з шухляди дві важкі зелені пачки. Вшитися з дому треба якнайшвидше – через три дні має повернутися Вадон.

Він зателефонував їй того ж дня, пізно ввечері. Августа, виснажена біганиною по місту і зборами, дрімала перед телевізором. Вони коротко поговорили, без особливих емоцій, як зазвичай. Автобус до райцентру вирушав о восьмій ранку з Центрального ринку, квиток лежав у неї в кишені.

Зранку Августа вимила посуд