Читати книгу - "Бар «Когут»"

не озиратися нервово навсібіч. Отримавши гроші, він став украй полохливим.

Він вручив шість конвертів поштовику, заплатив готівкою за доставку й вийшов із приміщення. Зовні він відправив Тодду і Золі повідомлення про те, що їхні студентські борги повністю виплачені. Уже в своєму готельному номері він зателефонував Дженні Вальдес у «Коен-Катлер» і поцікавився, коли почнуть виплачувати адвокатські гонорари. Фірма «Лусеро та Фрейжер» мала отримати один мільйон сорок вісім тисяч вісімсот доларів, тобто по вісімсот доларів за кожного клієнта. Пані Вальдес повідомила, що гроші мають «розіслати завтра».

Потім Марк написав електронного листа своєму позиковому консультанту:

Дорога Моргана Неш,

напевне Ви стурбовані моїми проблемами із законом в окрузі Колумбія. Не хвилюйтесь. Зненацька помер мій багатий дядько і залишив мені цілий статок. Я щойно надіслав нічною поштою завірений чек на суму 266 тисяч для «Нау-Ессист» — це повне погашення боргу.

Було дуже приємно.

Марк Фрейжер.

Тодд написав із Барбадосу:

Дорогий консультанте СС Рексе Ваґнере, отже, я зрештою прислухався до твоєї поради та знайшов роботу.

Це збіса класна робота, скажу я тобі Я тепер заробляю стільки грошей, що навіть не знаю, на що їх витрачати.

Я тепер можу купити що завгодно, але чого я насправді хочу, так це щоб ти зліз нарешті з моєї шиї Завтра ти отримаєш експрес-поштою завірений чек на суму 195 тисяч — це повне погашення боргу.

Іди домагайся когось іншого.

Твій друзяка, Тодд Лусеро.

Зола написала з Дакару:

Дорога Тільді Карвер,

я щойно виграла в лотерею, тому висилаю Вам чек на 191 тисячу доларів. Він має прийти завтра.

З найкращими побажаннями,

Зола Маал.

ТОДД ПРОВІВ ДЕНЬ, тиняючись навколо кабінету пана Рудольфа Річарда в Другому Королівському банку Малих Антильських Островів. Коли о четвертій п’ятнадцять нарешті прийшов переказ, він подякував пану Річарду і вийшов, аби зателефонувати компаньйонам.

Десятьма хвилинами пізніше, в контору «Коен-Катлер» у Маямі увійшла команда ФБР і зустрілася з Єном Мейвезером та командою його адвокатів у найбільшій переговорній залі фірми. Спеціальний агент Війн вручив ордер на обшук, який Мейвезер ретельно перевірив. Потім він передав його головному кримінальному юристові фірми, і той уважно прочитав кожне написане там слово. Погодившись із тим, що в них немає вибору, Мейвезер кивнув ще одному компаньйону, який вийняв і поклав список п’ятдесяти двох юридичних фірм, які передали двісті двадцять тисяч клієнтів для колективного позову. Війн переглянув список, побачив те, що шукав, і запитав: — Оця нью-йоркська фірма «Лусеро та Фрейжер», що ви про неї знаєте?

Мейвезер подивився у свій примірник списку й відповів:

— Вони передали нам тисячу триста позовів.

— Ви раніше мали з ними справи?

— Ні, але те саме я можу сказати майже про всі фірми зі списку. Усього було шість колективних позовів по країні, й усі фірми підшукували найвигіднішу пропозицію. Мабуть, ця вибрала нас.

— І ви нічого не перевіряєте, аби переконатися, що ці фірми законні?

— А ми й не зобов’язані, ні. Ми виходимо з того, що ці фірми законні, як і їхні клієнти. А ви щось знаєте про цю фірму?

Війн знехтував запитанням і сказав:

— Ми б хотіли глянути перелік імен тисячі трьохсот клієнтів від фірми «Лусеро та Фрейжер».

— Вони є в інтернеті серед документів у цій справі.

— Так, але серед мільйонів інших, впереміш, бо вони не згруповані по адвокатах. Важкувато розглядати кожний окремий позов. Нам треба подивитись список клієнтів «Лусеро та Фрейжер».

— Звісно, але ваш ордер не розповсюджується аж настільки далеко.

Агенти ФБР вп’ялися очима в адвокатів, які трималися свого, впиваючись очима у відповідь. Це була їхня територія, не урядова, і ці вельми заможні адвокати були обурені втручанням у їхні справи. Ефбеерівці роззявили рота на чужий джекпот. Проте агентам було байдуже: їхня справа — розслідування, і будь-яку територію вони вважали своєю. Отже, обидві банди сиділи й витріщалися одна на одну, в очікуванні, хто моргне першим.

Один із агентів передав Війну теку. Той дістав із неї якісь папери і сказав:

— Ось вам ще один ордер на обшук. Суддя каже, що ми маємо право перевірити будь-яку підозрілу діяльність, яка стосується Марка Фрейжера й Тодда Лусеро, парочки хлопців, які, щоб ви знали, не є справжніми адвокатами.

— Та ви жартуєте, — закліпав Мейвезер.

— По-вашому, ми комедіанти? — спитав Війн. — У нас є причина вважати, що ця парочка несправжніх адвокатів зляпала купу несправжніх скарг для вашого колективного позову. Нам слід їх усі перевірити.

Мейвезер прочитав ордер, жбурнув його на стіл і здався, знизавши плечима:

— Ну, гаразд.

МАРК НАМАГАВСЯ З’ЇСТИ САНДВІЧ у бруклінській кулінарії, хоча не мав апетиту. Його охопили суперечливі емоції. З одного боку, йому хотілося радіти грошам, а з іншого, він розумів, що час уже тікати. Він отримував задоволення від усвідомлення того, що вони провернули чудову зворотну аферу проти Гаспидяки, як його називав Горді, і вкрали гроші в злодія. Але також його лякала думка, що його спіймають.

Тодд сидів на пляжі з холодним питвом у руці й спостерігав ще один ідеальний карибський захід сонця. Відчуваючи безпеку, принаймні на той момент, він усміхався майбутньому, намагаючись уявити, що він робитиме зі своєю часткою статку. Але раз за разом виникали тривожні думки про батьків, про те, в якому замішанні вони будуть, коли він не повернеться до Вашингтона. Повернутися? Чи це можливо? Чи це варто того? Він намагався відкинути ці думки, говорячи собі, що вони скоїли ідеальний злочин.

Зола насолоджувалася життям із сім’єю в Дакарі. Вони снідали у відкритому кафе неподалік від океану чудовим літнім вечором, і всі їх найстрашніші знегоди залишилися позаду.

Ніхто з трьох компаньйонів навіть не підозрював, що в той самий момент десяток агентів ФБР сидить на телефонах і поступово пересвідчується, що клієнтів «Свіфтбанку», переданих їхньою фірмою, не існує в природі.

ЧЕРЕЗ ДЕЯКИЙ ЧАС після заходу сонця Тодд зателефонував Маркові вчетверте за день. Перші два рази вони раділи, відзначаючи явно вдалу крадіжку. На третій повернулися до реальності й почали хвилюватися.

— Я думаю, тобі треба тікати, — відверто сказав Тодд. — Мерщій.

— Чому?

— У нас вже достатньо грошей, Марку. І ми наробили помилок, про які навіть не знаємо. Тікай із країни. Адвокатські гонорари переведуть завтра. Це вишенька на