Читати книгу - "Бар «Когут»"

торті, і банк знає, куди переслати гроші. Мені було б легше, якби ти був у літаку.

— Може й так. А як твій новий паспорт, нормально все пройшло?

— Я вже казав, жодних проблем. Він справді має вигляд справжніший за мій справжній, яким я, до речі, не дуже-то й користувався. Ці паспорти коштували нам тисячу баксів, чи ти вже забув?

— Та ні, забудеш таке.

— Сідай на літак і тікай з країни, Марку.

— Якраз обмірковую. Буду тримати в курсі.

Марк помістив ноутбук і кілька тек у портфель побільше, той, із яким він ходив у часи вуличної адвокатської практики, а в невелику сумку запакував одяг і зубну щітку. В кімнаті все було догори дригом, вона йому остогидла. Він провів там дев’ять ночей і не бачив потреби виписуватись у портьє, бо заплатив за одинадцять. Отож він пішов, залишивши брудний одяг, свій і Тоддів, купу документації, в якій не було нічого інкримінуючого, журнали, усілякий непотріб із туалетного приладдя і орендований принтер, із якого він витяг карту пам’яті. Він пройшов кілька кварталів, гукнув таксі й поїхав у аеропорт імені Джона Ф. Кеннеді, де заплатив шістсот п’ятдесят доларів за квиток до Бриджтауна, Барбадос, і назад. Прикордонник на паспортному контролі був напівсонний і ледь глянув на його документи. Годину Марк тинявся без діла, о десятій десять вечора вилетів і приземлився в Маямі о першій нуль п’ять ночі. Він знайшов лаву біля порожнього виходу на посадку та спробував поспати, але це була довга ніч.

У ТРЬОХ МИЛЯХ від нього спеціальний агент Війн і двоє співробітників знову нагрянули до контори «Коен-Катлер». Єн Мейвезер і ще один компаньйон на них чекали. Тепер, коли фірма співпрацювала, хоча й під примусом розпорядження суду, напруження зникло й атмосфера була майже добросердною. Секретарка принесла каву, і вони посідали навколо маленького столика.

— Що ж, це була довга ніч, — розпочав Війн. — Ми пройшлися по списку, який ви нам дали, зробили купу дзвінків і порівняли імена з нашими записами по «Свіфтбанку». Виглядає так, що всі тисяча триста клієнтів — фіктивні. Тепер ми маємо розпорядження суду на зупинення усіх виплат на сорок вісім годин.

Мейвезера це не здивувало. Його канцелярія також працювала цілісіньку ніч і дійшла таких самих висновків. Також у них було досьє на Фрейжера та Лусеро, включно з обвинуваченнями, висунутими проти них в окрузі Колумбія.

— Ми співпрацюємо, — сказав Мейвезер. — Робимо все, що ви кажете. Ви ж не збираєтеся перевіряти усіх двісті двадцять тисяч клієнтів, так чи ні?

— Ні. Скидається на те, що інші фірми легальні. Дайте нам трохи часу, і, як тільки ми впевнимося, що шахрайство наявне лише в цій малій групі, ми від вас відчепимося.

— Ну, добре. А що буде з Фрейжером і Лусеро?

— Не знаю, де вони зараз, але ми їх знайдемо. Гроші, які ви перевели їм учора, вони миттю перевели в офшорний банк, так що навряд чи їм вдалося виїхати з країни. Ми підозрюємо, що вони вирішили втекти, але виявилися, скажімо так, наївними.

— Якщо гроші в офшорі, вам їх вже не дістати, чи не так?

— Так, але ми можемо дістати тих двох. І як тільки ми їх засадимо в буцегарню, вони з радістю підуть на угоду. І ми повернемо гроші.

— Чудово. Але моя проблема — здійснення розрахунків. Ще доволі багато грошей в грі, і на мене насідає ціла купа адвокатів. Будь ласка, поспішіть.

— Ми про все подбаємо.

О ДЕВ’ЯТІЙ МАРК допив черговий подвійний еспресо та попрямував до виходу на посадку. Проходячи повз поштовий ящик, він вкинув у проріз маленький конверт, адресований одному репортеру «Вашингтон Пост», вкрай допитливому журналісту, за діяльністю якого він спостерігав кілька тижнів. У тому конверті була одна з «флешок» Горді.

Стоячи в черзі на посадку, Марк зателефонував матері й згодував їй історію про довгу подорож, у яку він поїхав разом із Тоддом. Їх не буде кілька місяців, вони будуть недоступні по телефону, але при змозі він телефонуватиме. Про ті неприємності у Вашингтоні хвилюватися не варто, все під контролем. Сьогодні має прийти експрес-поштою пакунок. Там гроші, які можеш витрачати на власний розсуд, тільки, будь ласка, не треба марнувати їх на адвоката для Луї. Люблю тебе, мамо.

На борт він піднявся без пригод і зайняв своє місце біля ілюмінатора. Він відкрив ноутбук, зареєструвався і побачив електронного листа від Дженні Вальдес із «Коен-Катлер». Виплати адвокатських гонорарів відкладено до подальшого повідомлення через «невизначену проблему». Він перечитав листа ще раз і закрив ноутбук. Авжеж, коли проводяться такі масові виплати завжди виникають якісь проблеми, і навряд чи це якось пов’язано з ним і Тоддом. Або ні? Він заплющив очі та важко задихав, коли оголосили, що виліт затримується через проблеми з «документацією». Рейс був забитий відпускниками, що прямували на острівні курорти, і деякі з них, схоже, зависали в барі перед посадкою. Почулися невдоволені стогони, а також сміх і лемент.

Час тягнувся дуже довго, у Марка підвищився кров’яний тиск, серце виривалося з грудей. Стюарди розвозили напої, було на візках і спиртне. Марк попрохав подвійний ромовий пунш і вихилив його двома ковтками. Він уже готовий був попрохати ще порцію, коли літак здригнувся і почав їхати, віддаляючись від терміналу. Тоді він написав Тоддові повідомлення, що ось-ось злетить. За хвилину він дивився в ілюмінатор на зникаючий попід хмарами Маямі.

43

ЗГІДНО З ТОДДОВИМИ ІНСТРУКЦІЯМИ, Зола пішла в четвер уранці в Сенегальський поштовий банк і прихопила із собою адвокатку. Ідіна Санга погодилась, звісно, не задарма, посприяти відкриттю рахунку. Вони домовилися про зустріч із віце-президенткою — приємною дамою, яка не розмовляла англійською. Ідіна пояснила французькою, що її клієнтка американка, яка переїхала до Сенегалу, аби бути разом із сім’єю. Зола пред’явила свій паспорт, водійські права штату Нью-Джерсі та копію орендного договору на житло. Легенда була така: її багатий американський хлопець зажадав надіслати їй гроші на проживання і на купівлю будинку. Він любить, подорожуючи світом, робити ризиковані інвестиції й планує провести деякий час у Сенегалі.

Цілком вірогідно, що він відкриє тут філію свого підприємства. Зола брехала, мов шовком шила, і переконала віце-президентку, хоча величезною мірою допомогло те, що її представляла адвокатка з доброю репутацією. Ідіна наголосила, що все це вкрай конфіденційно, й пояснила, що скоро очікується переказ великої суми грошей. Вони погодилися