Читати книгу - "Снігові іскри, Кіра Леві"

Розділ 37.

Олеся натиснула на дзвінок і, нервово переступивши з ноги на ногу, вчепилася в рукави пальта. Здавалося, що між її дотиком до кнопки та клацанням замка минула ціла вічність. Нарешті двері відчинилися, і на порозі з'явилася Тіна.

— Олесю? — у її голосі пролунало здивування.

Але Олеся не дала їй часу на розпитування — зробивши крок уперед, прошмигнула всередину, одразу скинула чоботи й, наче скидаючи тягар, зірвала з себе пальто.

— Ти чого? — Тіна насупилася, зачиняючи за нею двері.

Олеся була схожа на стиснутий клубок нервів. Дівчина привалилася спиною до стіни, стискаючи кулаки, немов намагаючись впоратися з тремтінням у руках.

З кухні пролунав звук кроків, і за секунду у дверному отворі з'явилася Аліса з чашкою в руках.

— Що за шум, а бійки немає? — усміхнулася вона. — Я вже вирішила, що Павло знову забув ключі й ломиться додому.

Але, побачивши обличчя Олесі, її жартівливий вираз тут же зник.

— Олесю... що сталося? На тобі обличчя немає.

Дівчина обережно поставила чашку на тумбу і зробила крок ближче до подруг.

Олеся нервово провела пальцями по волоссю, глибоко вдихнула і раптом випалила:

— У Максима буде дитина.

Повисла оглушлива тиша.

— Ти що, вагітна? — синхронно вигукнули подруги, перетравивши новину.

Олеся фиркнула, роздратовано змахнувши рукою:

— Не я.

Вона мовчки дістала телефон, швидко знайшла потрібне повідомлення і простягнула подругам.

— Читайте.

Дівчата перегнулися, вдивляючись в екран.

— «Невже ти забереш у дитини батька?» — повільно прочитала Тіна.

Аліса моргнула, а потім ривком схопила телефон і прокрутила листування вниз.

— Це... знімок УЗД?

Олеся мовчки кивнула.

У кімнаті повисла напружена тиша.

Аліса насупилася. Тіна різко повернулася до подруги, її погляд став чіпким, оцінювальним.

— Ти обговорила це з Максимом?

— Я почула, як він призначає зустріч у ресторані. З нею, — напружено видихнула Олеся. — Зі своєю колишньою.

Тіна прикрила очі, важко видихнувши.

— Чорт...

Аліса звузила очі.

— Олесю, почекай. Ти впевнена, що це правда?

— Він сам назвав її ім'я! Лана — Світлана! Призначив зустріч! Це та сама брюнетка, що зіпсувала мені настрій на балу у Верника!

— А, та «добра» самаритянка, — глузливо уточнила Аліса. — Така безкорислива і жаліслива, аж вирішила тебе попередити, який Максим поганий хлопчик. Ай-яй-яй.

Тіна примружилася.

— Поміркуймо логічно. Що тебе найбільше чіпляє в цій історії?

— Що в дитини має бути батько? — напружено відповіла Олеся.

— Але в дитини є й мати. Ти готова пожертвувати своїм щастям заради цього? Адже ти кохаєш Максима, а він кохає тебе. Це неможливо підробити. Олесю, ми ж бачили, як він на тебе дивиться. Як ловить будь-яке твоє слово, будь-який рух. Він від тебе взагалі не відходить!

Олеся запнулася.

— Я... я його люблю, — нарешті видихнула вона. — Максим... він мій. Розумієте? З ним дихається вільно. З ним хочеться творити...

— Ну от і твори, а не витворяй, — спокійно сказала Аліса.

Тіна кивнула.

— І ба більше... а Максиму взагалі потрібна твоя жертва?

Ці слова прозвучали цинічно, але в них було раціональне зерно. Олеся нервово прикусила губу, обдумуючи слова подруг.

— Дівчата, — пробурмотіла Аліса, потираючи скроню. — Ви знаєте, скільки проблем народжується через недомовленість? Олесько, тобі потрібно поговорити з ним. Ти ж не страус?

— Ні, я Горобець, — криво усміхнулася Олеся.

Це було хорошим знаком. Гнів і паніка відступали. Думки поступово прояснювалися, емоції пом'якшувалися, подруги допомагали їй повернути контроль над власними почуттями та емоціями.

— А якщо він вибере дитину і її?

— Проблеми потрібно вирішувати в процесі їх виникнення, — твердо сказала Тіна. — Але спочатку ти маєш почути все від нього. Чітко. Без здогадок і домислів.

Олеся стиснула руки в кулаках.

— Максим сьогодні зустрічається з нею о шостій вечора в ресторані «Абсолют».

Аліса фиркнула, закочуючи очі

— Знакове місце! Ні, серйозно! Це якесь зачароване місце. Саме там мені призначив першу зустріч Хмельницький. І не прийшов. Навіть не спромігся порозумітися!

Олеся раптом усміхнулася, згадавши:

— А як ми відзначали твій дівич-вечір у цьому ресторані, пам'ятаєш?

— Так відзначали, що я проспала власне весілля! — театрально сплеснула руками Аліса.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍