Читати книгу - "Снігові іскри, Кіра Леві"

Троє подруг розреготалися.

Олеся глибоко вдихнула.

— Я піду туди. Маю побачити все на власні очі.

Аліса і Тіна переглянулися.

— Ми йдемо з тобою, — твердо сказала Аліса.

— Так, — кивнула Тіна. — Одну ми тебе нікуди не відпустимо!

Олеся подивилася на подруг, і їй раптом стало трохи легше. Адже це так важливо, щоб поруч були ті, хто підтримає у хвилини відчаю.

***

Максим сидів у напівтемному віп-кабінеті ресторану «Абсолют», барабанячи пальцями по дерев'яній поверхні столу. Усередині клекотало роздратування, але обличчя залишалося безпристрасним. Він не був людиною, яка дозволяла емоціям керувати собою. Особливо коли за цим стояла явна маніпуляція.

Світлана запізнилася рівно на п'ятнадцять хвилин. Коли вона увійшла, вишукано вбрана, з доглянутими локонами, що спадали на плечі, та ідеальним макіяжем, Максим тільки міцніше стиснув зуби. Усе це було розраховано на одного глядача — його. Кожна деталь — від легкого аромату дорогих парфумів до кокетливої усмішки. Усе таке знайоме і до нудотності фальшиве. Тепер він бачив це чітко.

— Максиме... — її голос був м'яким, таким, що огортає, ніби вони не бачилися місяцями, і ось тепер вона чекала на зустріч, як на щось омріяне.

— Сідай, — коротко кинув він.

Світлана, злегка хитнувши стегнами, зайняла місце навпроти, поправляючи пасмо волосся. Максим ледь стримався, щоб не закотити очі. Усе це він уже бачив. Усі її трюки, спроби виглядати недоступною, привабливою, загадковою. Але тепер усе це було безглуздо. Його серце, розум і думки були зайняті іншою!

Офіціант заглянув до кабінету, але Максим коротким кивком дав зрозуміти, що поки що нічого замовляти не потрібно.

— Гарний вигляд маєш, — протягнула Світлана, схиливши голову на бік.

— Ти сказала, що тобі є що повідомити. Я слухаю.

Вона спалахнула, але швидко взяла себе в руки. Навіть її невдоволення виглядало відрепетирувано.

— Максиме, ти завжди був людиною, яка вміє тримати ситуацію під контролем. Але хіба ти не розумієш, що це якраз той випадок, коли контроль — ілюзія? Ти не можеш ігнорувати цей факт. — Вона витягнула руку, постукуючи довгим доглянутим нігтем по конверту, який він поклав на стіл. — Ти станеш батьком.

Максим схилив голову і глянув на неї трохи примруженими очима.

— Якщо ти розраховуєш, що я прийму це на слово, ти погано мене знаєш.

Світлана зітхнула, ніби була до глибини душі розчарована.

— Ти думаєш, що я брешу?

— Я думаю, що ймовірність цього вкрай висока, — спокійно відповів він. — Тому одразу позначу межі. Якщо дитина дійсно моя, я готовий узяти на себе фінансову відповідальність. Буде укладено контракт, у якому все чітко прописано.

— Контракт?! — Світлана спалахнула, немов він запропонував їй щось ганебне. — Ти збираєшся просто відкупитися?

Максим трохи подався вперед, його голос став твердішим.

— Я готовий підтримувати дитину. Але не тебе.

Повисло напружене мовчання. Світлана стиснула губи, її пальці тремтіли від стримуваного обурення. Але вона не могла ось так зірватися, розуміла, що тоді втратить контроль над ситуацією. Тому вона повільно видихнула, відкинулася на спинку стільця і натягнуто посміхнулася.

— Отже, так?

— Тільки так.

Світлана дивилася на нього, немов намагаючись знайти хоч якусь зачіпку, але перед нею сиділа людина, з якою подібні ігри були марні.

— І я так розумію, ти будеш вимагати ДНК-тест?

— У двох незалежних лабораторіях. — Максим повільно схрестив руки на грудях. — Зокрема в тій, яку виберу я.

Вона трохи смикнула куточком губ, в очах промайнуло щось схоже на роздратування.

— Ти справді віриш, що я здатна на обман у такому питанні?

— Я нічому не вірю на слово. Тим паче від жінки, яка одного разу вже намагалася використати мене у своїх цілях.

Світлана напружилася, але нічого не відповіла.

Максим відчув, як усередині знову закипає злість. Не стільки на неї, скільки на ситуацію. У голові спливло обличчя Олесі. Її усмішка, її теплий, відкритий погляд. Як би вона відреагувала на це? Він знав, що їй було б боляче. І тут він згадав момент прощання, зім'ятий і нібито неправильний. Немов це не вони прощалися, а якісь незнайомці. Чи могла Олеся почути його розмову зі Світланою?

Думки про неї змусили його різко втратити інтерес до цієї розмови. Він уже знав, як вчинить. Ця дитина — якщо вона справді його — не залишиться без підтримки. Але він не дозволить нікому шантажувати себе, тиснути на жалість чи намагатися керувати його рішеннями. А головне вклинюватися у стосунки між ним і його Горобчиком!

— Я зроблю тест, — нарешті сказала Світлана, її голос звучав майже розслаблено.

— Чудово. Тоді домовимося про зустріч із лікарями. — Максим піднявся. — У нас усе?