Читати книгу - "Гра у відрізаний палець"

class="p1">Годинник показував пів на дев’яту. Навкруги було безлюдно, як уночі. Тільки поодинокі машини неспішно проїздили вулицею Воровського до площі Перемоги.

69

Нік прокинувся в широченному ліжку. Протер очі й огледівся. Повільно згадувалися минулі два дні. Годинник на високій химерній тумбочці показував пів на шосту. Обернувся до вікна – на вулиці було темнувато, а тому визначити так відразу – ранок це чи вечір – було неможливо.

Ступивши босими ногами на килимок, Нік оглянув уважно кімнату. Це був розкішний готельний номер із величезним телевізором, великим баром і письмовим столом.

Вони приїхали сюди годині о десятій ранку, після того, як, отримавши гроші в банку, покинули Трір. Узагалі-то вони їхали явно не сюди. Нік погано пам’ятав, як промчали вони повз поворот до покинутої ферми, де Сахно залишив похоронний лімузин. Потім навіщось Сергій в’їхав у Люксембург, у самісінький центр міста, зупинив украдений у цьому ж місті темно-синій «фольксваген-пассат» перед готелем «Шератон» і сказав, що відпочиватимуть вони тут. Він пригощає!

Потім Нік перекладав у рецепції маячні запитання Сергія. Адміністратор готелю ввічливо і терпляче відповідав. Спочатку з’ясували, що найдорожчий номер зайнятий, але є дешевші – по тисячі баксів за ніч. Потім Сергій попросив повідомити адміністратора, що з ним панночка і черепаха. Адміністратор сказав, що собак у готель брати заборонено, але окремий готель для собак розташований поблизу, і звідти можуть приїхати. У якийсь момент Нікові здалося, що обоє – і Сахно, і адміністратор, хлоп’якуватий дрібний чоловік у строгому темно-зеленому костюмі з краваткою – однаково божевільні. Уже сам Нік нагадав адміністраторові, що йдеться не про собаку, а про черепаху. Після цього адміністратор поцікавився розміром тварини. Потім передзвонив комусь із начальства і пояснив по телефону виниклу проблему. Невидиме начальство пішло назустріч інтересам клієнтів, і черепаху прихильно дозволили взяти з собою.

Нік отримав замість ключів магнітні картки. А Сергій пішов за Уллі й за черепахою. За ним услід ув’язалися два бел-бої в червоних кепочках. Через кілька хвилин Сергій повернувся в хол разом зі своєю подругою. Поруч уже йшов тільки один бел-бой і врочисто ніс на долонях черепаху.

– Слухай, цей, другий недоумок ключі від машини випросив… Не вкраде? – запитав у Ніка Сергій.

Нік зітхнув.

– Крадене рідко крадуть, – сказав він. – На стоянку поставить.

Їх номери виявилися поруч.

Але все-таки, котра година? Нік підійшов до вікна, глянув униз. На маленькій площі перед готелем було жваво. Занадто жваво для пів на шосту ранку. Значить, був вечір. Нік прийняв душ.

Прийшовши до тями, вийшов і постукав до Сергія.

– Ну? – почувся сонний голос із-за дверей.

Нік штовхнув двері, але вони не відчинилися. Магнітний замок, який зовні можна було відчинити тільки карткою, міцно тримав двері.

Сахно відчинив сам. Уллі ще спала. Її красиве плече виглядало з-під ковдри, що сповзла.

– Чого так рано? – хрипко запитав Сахно.

– Пів на шосту вечора, – мовив Нік. – А ми не снідали, не обідали… І взагалі, що далі робити?

– Вечеряти, – кивнув Сергій. – Іди до себе, ми вмиємось і зайдемо. Дійсно, треба пожерти…

На вечерю в ресторан готелю Сахно притягнув із собою черепаху.

У Ніка, коли він перекладав Сергієві меню, очі на лоб лізли від цін. Курс співвідношення франка і марки він підгледів іще вранці, розмовляючи з адміністратором. І тепер автоматично переводив усі ці сотні франків у десятки марок, і апетит від цього згасав.

Але Сахно гуляв. Він і пляшку горілки замовив, попри те, що коштувала вона майже сто п’ятдесят марок. Довелося Нікові знову виступати захисником інтересів черепахи – для неї Сахно замовив у офіціанта блюдце молока і що-небудь попоїсти. Спантеличений офіціант запропонував принести замість молока вершків.

Хвилин через десять черепаха вже лежала посеред столу і хлистала з тонкої порцеляни вершки. Поряд стояв посріблений сметанник на випадок, якщо її спрага виявиться сильнішою запропонованої порції. Нікові, Сергію й Уллі принесли по салату з креветок.

Вже трохи випивши і взявшись за віденський стейк, Нік посмутнів. Він раптом відчув, що саме зараз, за цим витончено накритим столом, відбувається прощальна вечеря, після якої він залишається наодинці з невідомістю, з майбутнім, непотрібним і таким, що не цікавить його більше, наодинці зі всім світом, у якого немає до нього ніяких справ. Він поглядав на Уллі, що спокійно і зосереджено жувала м’ясо, на черепаху Ніну, що застигла перед другим принесеним їй блюдцем, на якому красувалися три великі полунички.

До цієї дивної ідилії він уже начебто й не мав ніякого стосунку. І хоча впевненість у тому, що життя й самого Сахна, й усіх, хто поруч, закінчиться безглуздо і швидко – дуже вже прозорий усе це мало вигляд крізь призму його характеру, – заспокоювала і налаштовувала Ніка на майбутню самотність, на необхідність відштовхнутися від цього небезпечного берега й далі плисти самому. Але однаково на душі виникала туга. Куди плисти і навіщо? До чого все це? Назад дороги немає – після того, що сталося, після того, як вони зірвали операцію, зустріти його могли в Києві тільки влучною нечутною кулею. Органи не жартують і не прощають. Залишалося йти вперед, тобто в невідомість. Чи застрелитися просто в цьому розкішному готелі.

– Ну що, – Сахно підняв кришталеву чарочку з горілкою. – Давай за світле майбутнє, частково ми його вже забезпечили.

Поцокались і випили. Й Уллі випила з ними.

– Хороше життя налаштовує на здоровий спосіб життя, а я цього не люблю, – мовив Сергій, озираючись із панським виглядом на всі боки. – Люди тут якось нудно живуть, нудно їдять. Нудно, але добре. Може, так і потрібно?

Нік знизав плечима.

Черепаха ожила і потягнула з блюдця останню полуничку. Смішно позадкувала до Ніка.

– Знаєш, – заговорив Сахно. – Я з тебе нічого вираховувати не буду, хороший ти хлопець…

Після цього Сергій повернувся до Уллі. Вони поцілувались і «заговорили» руками.

Черепаха дозадкувала до краю столу і звалилася Нікові просто на коліна, на льоту перекинувшись. Вона впала лапками догори і, опустивши руки, щоб повернути її знов на стіл, Нік помітив на нижній частині панцира якісь явно продряпані риски. Нахилив голову, і стало очевидно, що на панцирі був продряпаний або телефон, або якийсь інший набір цифр. Але, крім цифр, були там і три літери. Нік іще нижче нахилив голову і розібрав зображення – V32453H75G. Тупо перечитавши цей шифр, він усе-таки опустив черепаху на стіл.

Нік раптом зрозумів, що побачив те, чого не бачив Сахно. Скоріше за все, це був ключ до великих грошей. Адже Вайнберг згадав, що пароль або код