Читати книгу - "Виховання почуттів"

захоплено відгукувався про Ламартіна, що, «слово честі, був такий прекрасний, коли з приводу червоного прапора…».

— Так-так, знаю, — мовив Фредерік.

По тому пан Дамбрез заявив про свої симпатії до робітників.

— Адже, кінець кінцем, усі ми більше чи менше робітники!

Його безсторонність доходила до того, аж він визнав, що Прудон був логічний. «О, дуже логічний, достолиха!» І він із байдужістю, притаманною високому розуму, заговорив про виставку, де бачив Пеллеренову картину. Як на нього — це оригінальна, дуже вдала річ.

Мартінон раз по раз підкидав схвальні зауваження; він також гадав, що треба «чесно приєднатися до республіки», і став розводитись про свого батька-хлібороба, вдаючи з себе селянина, простолюдця; скоро мова зайшла про вибори до Національних зборів та про кандидатів од Фортельської округи. Кандидат опозиції не мав надії на успіх.

— Вам належало б посісти його місце! — сказав пан Дамбрез.

Фредерік став одмовлятися.

А чому б ні? Голоси крайніх лівих забезпечено завдяки його особистим поглядам, а голоси консерваторів — завдяки його походженню.

— А може, — додав банкір усміхаючись, — і завдяки моєму невеличкому впливові.

Фредерік заперечив, мовляв, він не знає, як до того підступити. Та нема нічого простішого! Варто лише дістати від одного із столичних клубів рекомендацію до патріотів департаменту Оби. Треба не просто заявити про свої переконання, як то щоденно бачимо в газетах, а серйозно викласти певні принципи.

— Принесіть мені те писання; я знаю, чого прагнуть у тих місцях. І кажу вам іще раз, ви змогли б зробити великі послуги країні, всім нам, навіть мені.

В такі часи слід допомагати один одному, і якщо Фредерікові чи його друзям щось потрібно…

— Я вам безмірно вдячний, ласкавий пане!

— Послуга за послугу, чого там.

Банкір і справді милий чолов'яга.

Фредерік не міг не задуматись над його порадою; у нього пішла обертом голова, він був приголомшений.

Великі образи Конвенту постали перед ним. Йому здавалося, що загоряється осяйна зоря. Рим, Відень, Берлін охоплені повстанням, австрійців прогнано з Венеції, вся Європа хвилюється. Настала пора взяти участь у рухові, можливо, прискорити його, а потім його вабив сам одяг, в якому нібито ходитимуть депутати. Він уже бачив себе в жилеті з вилогами, у трибарвному шарфі, і цей свербіж, ці галюцинації були такі сильні, що він поділився своїми планами із Дюссардьє.

Запал добряги й досі не підупав.

— Ну звичайно! Цілком слушно! Виставляйте свою кандидатуру!

І все-таки Фредерік порадився з Делор'є. Безглузда опозиція, що чинила комісарові опір у провінції, зміцнила його лібералізм. Він зараз же написав йому листа, повного палких напучень.

Проте Фредерікові хотілося дістати підтримку з боку більшої кількості осіб, і він звірився Розанетті саме тоді, коли до неї зайшла панна Ватназ.

Вона була однією з тих незаміжніх парижанок, які дають уроки й щовечора після них чи після спроби продати свої рисуночки або десь приткнути слабенькі рукописи вертаються додому із задрипаним подолом спідничини, самі готують собі обід, з'їдають його в цілковитій самотності, а тоді, поставивши ноги на грілку, при світлі лампи із закіптюженим склом мріють про любов, сім'ю, домашній затишок, багатство — про все, чого їм так бракує. Тож вона, разом із багатьма іншими, вітала революцію, як початок відплати, і стала ревною поборницею соціалізму.

Визволення пролетаріату, на думку Ватназ, було можливе тільки за умови розкріпачення жінки. Вона вимагала доступу жінок до всіх посад, права оголошувати батьківство нешлюбних дітей, вимагала заміни законодавства, скасувати чи принаймні «впорядкувати шлюб на розумніших засадах». Тоді кожна француженка буде зобов'язана вийти заміж за француза або прийняти якогось старого. Годувальниці та повитухи повинні стати державними службовцями й діставати відповідну платню; потрібне особливе жюрі, котре б оцінювало жіночі твори, окремі видавці для жінок, політехнічна школа для жінок, національна гвардія із жіноцтва — все для жінок! А що держава не визнає їхніх прав, то вони повинні силу перебороти силою. Десять тисяч громадянок, добре озброєних рушницями, можуть завдати Ратуші неабиякого страху!

Кандидатура Фредеріка видалась їй підходящою з цього погляду. Вона підбадьорювала його, вказуючи на славу, яка чекає на нього. Розанетта раділа, що матиме приятеля, котрий виголошує промови в палаті.

— Крім усього, тобі, дивись, запропонують тепленьке місце.

Фредерік, підвладний усіляким слабостям, запалився загальним шаленством. Він склав промову й пішов показати її панові Дамбрезу.

Коли він зайшов у двір і брама з гримотінням зачинилася, за одним вікном відслонилася фіранка; показалася якась жінка; він не встиг роздивитися, хто вона; в передпокої увагу його привернула Пеллеренова картина, поставлена на стілець, видно, тимчасово.

Картина зображала Республіку, чи Прогрес, чи Цивілізацію в подобі Ісуса Христа, який вів паровоза, що мчав незайманим лісом. Після хвилинного споглядання Фредерік вигукнув:

— Яка гидота!

— Правда ж? Га? — мовив пан Дамбрез; він саме надійшов і подумав, що ці слова стосуються не живопису, а лише доктрини, звеличеної на полотні.

Тут з'явився й Мартінон. Вони пішли до кабінету, й Фредерік уже витяг із кишені папір, як раптом увійшла панна Сесіль і з невинним виглядом запитала:

— Тітка тут?

— Ти ж добре знаєш, що ні, — відповів банкір. — Ну, та дарма! Почувайтесь як дома, мадмуазель!

— Ах, ні, дякую! Я йду.

Тільки-но вона вийшла, Мартінон прикинувся, ніби шукає свою хусточку.

— Я забув її в пальті. Вибачте, піду по неї.

— Будь ласка! — відповів пан Дамбрез.

Видно було, що він бачив ці хитрощі і навіть, здавалося, сприяв їм. Чому? Але Мартінон скоро вернувся, і Фредерік приступив до своєї промови. Уже з другої сторінки, де на панування грошових інтересів указувалось як на ганьбу, банкір став корчити міни. Далі, переходячи до реформ, Фредерік домагався вільної торгівлі.

— Як?.. Але ж даруйте!

Фредерік не слухав і читав далі. Він вимагав оподаткування ренти, оподаткування прогресивного, європейської федерації, освіти для народу, найширшого заохочення образотворчих мистецтв і музики.

«Коли б таким людям, як Делакруа чи Гюго, країна призначила сто тисяч франків утримання, що в тому було б лихого?»

Промова завершувалася порадами вищим класам:

«Нічого не шкодуйте, о багачі! Жертвуйте! Жертвуйте!»

Дочитавши, він залишився стояти. Обидва слухачі сиділи мовчки; Мартінон лупав очима, пан Дамбрез поблід. Нарешті, приховавши своє хвилювання під кислою посмішкою, він сказав:

— Ваша промова чудесна! — і став підкреслено вихваляти її форму, нічого не кажучи про саму суть.

Ця озлобленість сумирного юнака налякала банкіра головним чином як ознака загального настрою. Мартінон намагався заспокоїти його. Звичайно, консервативна партія незабаром переможе; з багатьох міст уже повиганяли комісарів Тимчасового уряду; вибори призначені аж на 23 квітня, ще є час; коротше кажучи, пан Дамбрез, як представник