Читати книгу - "Пригоди бравого вояки Швейка"

Лукаш обернувся і, кланцаючи шаблею, поліз п’яним кроком сходами нагору.

— А бачиш, Балоуне?! Ага! Говорив я тобі? — відізвався Швейк.

Але побачивши, що Балоун плаче і втирає сльози, став його потішати:

— Ну, ну, не ричи, як стара повія! Стовп для тебе не новина! Скоріш чорт візьме стовпа, ніж тебе. Ти ще й чорта подужаєш!

Прийшов цуґсфірер з мотузками і двох вояків з крісами, відвели Балоуна під школу і там його прив’язали до молодої липи.

З відчиненого вікна школи кричав до них лейтенант Дуб:

— А прив’яжіть ту свиню порядно, щоб аж почорнів! Він мене ще не знає! Я ще прив’яжу його власноручно!

Цуґсфірер став міцно стягати довкола Балоуна мотузок, але Швейк сказав до нього:

— Не бійся того придурковатого п’яниці! То блазень, хай тебе поцілує…

Під впливом цих слів оживився також Балоун і сказав, витріщивши люто очі:

— А я таки піду по скінченій війні до того ідіота Дуба і скажу йому в очі: Поцілуй мене в дупу, ти професоре, ти!… Я маю млин, а ти що? Ти голопупе, ти ідіоте!…

Було вже темно, коли цуґсфірер прийшов відв’язати Балоуна.

Бідака Балоун оглядав з жалем свої сині басамани на руках, натирав собі шкіру і волікся, мов п’яний.

За ворогом

У кожному званні, в кожній праці людина збагачується досвідом і робить відкриття, що дозволяють їй пізніше влучно міркувати про майбутні справи.

Так було і в цьому випадку. Коли вояки маршбатальйону 91-го полку в Жовтанцях одержали раптом наказ копати нові великі лятрини, старі військові лиси говорили з великою повагою:

— Знайте, хлопці, що це має більше значіння, ніж би вам здавалося. Завтра, а найдальше позавтра підемо звідсіля геть. Тепер жартам буде кінець.

Ніхто на білому світі не міг би витолкувати, який є зв’язок між лятринами й австрійською армією, але був це факт, що одно впливало на друге, так як впливають плями на сонці на… вибухи вулканів. По селах ніхто ніколи не турбувався про те, де військові частини полагоджують свої природні потреби, але коли тільки надійшла яка вісточка про недалекий марш, тоді вояки діставали до рук мотики і сокири з наказом будувати великі й вигідні лятрини. Здається, що військові частини робили це тому, щоби ті відділи, що приходять зо села на квартири пізніше — не обмовляли своїх попередників.

В Жовтанцях вояки копали величезні лятрини вечером, а вже другого дня вранці був алярм. До штабу полку прибули в заболоченім авті двох старшин ґенерального штабу. Зацікавлені вояки стали їх оглядати і брати нишком на глум.

— А хай їм хрін! Коли тільки появляться ті панки в музикантських шапках, негайно маєш формарш. Господь то знає, чого ті івановаті москалі так тікають. Гадають, що це велика для нас приємність так безупинно за ними гнати!…

З цією хвилею почалося. До села стали приїжджати вози з провіянтами й амуніцією і вояки стали «фасувати». Двіста папіросів, два і півбохонця хліба на п’ять днів згори, дві консерви, кілька сухарів і торбинку кавової консерви. Був це вантаж на молодого слона, а не для людини, яка має зробити пішки 40 кільометрів денно. Але годі, така вже була ціла та австрійська система, бо ніколи нікому не було відомо, коли треба буде брати ноженята за пояс, або коли на чотири вітри розбіжуться провіянтові і муніційні обози.

Вояки, зітхаючи, впихали хліб і консерви до наплічників, а патрони всипали до ладівниць, наплічників, торбинок, куди тільки вдалося.

Позаду 11-ї маршкомпанії Швейк говорив до Балоуна:

— Тепер ми москалів гарненько торкнемо! Га! Аж закуриться. Як добре піде, то небаром будемо в Петербурзі. Я в кожному разі не згоджуся ніяк скорше заключити мир з російським царем. А ти, Балоуне, гляди, не схрупай нараз всього, що ти тепер вифасував, бо це видане на цілий тиждень. Скорше не побачиш нічого, як зозулі на комині. Насамперед мусимо розгаратати москалів, а щойно тоді дістанемо обід, а може навіть рум.

— Мати Божа! — скрикнув Балоун. — Я того не витримаю! Чейже я мушу все це з’їсти нараз, заки ще пан капітан скаже: марш!

— Не говори, Балоуне, дурниць. Пам’ятай про присягу і військову честь. Зрештою, як з’їш усе нараз, то на слідуючий день впадеш трупом з голоду…

Відтак відбулася нарада старшин, а по цій нараді розпочався славетний марш через галицькі бездоріжжя. Був це такий марш, що напаковані наплічники поранили воякам плечі, і взагалі шкіра на всьому тілі була покалічена. Усім попухли ноги і покрилися міхурями. Три дні тривав такий марш галицькими полями і селами. Нічлігували під голим небом. Вояки були такі потомлені, що як тільки зложили кріси — негайно засинали камінним сном. Навіть розмова між вояками не клеїлася, бо ніхто не мав кебети до розмови.

Патронів не можна було розкидати по полі, бо тричі на день була контроля, чи кожний вояк тащить дальше 200 патронів. Тому деякі вояки викидали хліб, консерви або білизну.

Третього дня маршу, коли батальйон розкладався на відпочинок на краю молодого лісу, більшість вояків виглядала, мов каліки. До пізньої ночі воліклися окремі вояки до табору і падали на землю колодами. Вранці чути вже було виразне гудіння гармат з правої і лівої сторони і зі сходу.

Вояки щойно тепер почали розмову, до якої втрутився і Швейк.

— То наші стріляють, — сказав один вояк.

— Ні, це не наші, це москалі. Чуєш чейже, що це зовсім інший гук… — сказав другий.

— В такому разі стріляють німці, — вирішив суперечку Швейк.

Оберлейтенант Лукаш спав останню ніч погано, бо від сідла мав попарені ноги. Коли Швейк підійшов до потічка, що плив через луг, застав там розібраного Лукаша, який змивав тіло холодною водою. Швейк засалютував:

— Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, добридень! Чи сьогодні дістанемо каву? Чи кухня приїде?

— Сервус, Швейку, — сказав приязно Лукаш. — Ну, і що ж там? Як вам подобається війна? Не виключене, що ми ще сьогодні знайдемося в огні… Як вам це подобається?

— Мельдую послушно, — сказав Швейк, — що Бог допоможе нам обом гідно наложити головами за нашого найяснішого і його рідню. Я також мушу перед тим викупатися, щоби якось гідно й чисто станути на другім світі.

— Ей, Швейку, не крячте так, може це так швидко ще не прийде, жиймо ще трохи…

— Гарно, — сказав Швейк, — годжуся, але під умовою, що дозволите мені, пане оберлейтенанте, заглянути до вашої фельдфляші, яку онде бачу біля вас… щось мені недобре в горлі…

— Бери, бери, — сказав оберлейтенант, — але вважай, тільки один ковток.

Швейк потягнув з фляшки