Читати книгу - "Небезпечнi мандри"

так, звісно… йдіть собі! — збентежено мовив Кучма.

Кролиці пострибали геть, а він лишився у виямці.

Нельтільта зухвало на нього подивилась і голосно зауважила: «Що за мугир!», явно сподіваючись, що він накричить на неї, але Кучма промовчав.

«Принаймні хоч одна з них не занепала духом!» — подумав, прямуючи до вартових.

Якийсь час він розмовляв з вартовими, вивчаючи, як вони організовані. Ця система була так добре налагоджена, що Кучма був близький до відчаю. Кожен вартовий міг за якусь мить добігти до сусіднього вартового. На різні випадки тривоги вони мали цілі набори сигналів — тупання. Відповідним сигналом можна було покликати на поміч запасних вартових та офіцерів інших міток. У разі потреби вмить можна було викликати поліцію — Оуслафу. Так само легко можна було попередити капітана Горицвіта чи якого іншого офіцера, що на час тривоги патрулював околиці колонії. А що кожного разу паслась тільки одна мітка, то в разі тривоги навряд чи могло виникнути замішання, адже кожен знав, у яку нору йому треба кидатись.

Перед самим кінцем сильфлаю, коли вже сутеніло, на полі з’явився капітан Горицвіт із трьома патрульними. Кервель кинувся йому назустріч по лінії вартових. Кучма й собі приєднався до них. Горицвіт розповів, що якраз водив патруль до залізниці, але не помітив там нічого вартого уваги.

— А ви ходите патрулем за залізницю? — поцікавився Кучма.

— Дуже рідко! — відповів Горицвіт. — Там надто сиро — зовсім не кролячий край! Я бував там, але зараз ми пройшлися звичайним круговим дозором. Моє завдання — збирати відомості, цікаві для Ради, й виловлювати всіх, хто пробує втекти, як той нещасний Чорнобіль. А він тоді добряче мене куснув!.. До речі, я щойно бачив генерала — здається, він через два-три дні хоче взнай тебе у Великий Патруль. А поки що ти призвичаюйся!

— А навіщо так довго чекати? — з награним ентузіазмом вигукнув Кучма. — Я хоч завтра ладен піти в патруль!

— Завтра ще ваша мітка пасеться вранці та ввечері, і вся Оусла мітки повинна бути в зборі. Адже вранці та ввечері кролі найжвавіші, й за ними треба пильніше наглядати. От коли мітка перейде на пашу в ні-Фрітх і Фу-Інле, тоді можна взяти декого з Оусли на патрулювання. Ну, а зараз я біжу до Крікси — доповідати генералові!

Коли кролі мітки після сильфлаю спустилися в нори й сторожа повела геть Чорнобіля, Кучма вибачився перед Кервелем і Гравілатом і пішов до свого лігва. Зоставшись нарешті на самоті, Кучма став думати, як виконати своє неймовірно трудне завдання.

Так, перепони, про які він довідався, просто приголомшували. Сам, та ще з Кегааровою допомогою, він міг утекти будь-якої хвилини. Але як вивести з колонії гурт кролиць — хай навіть знайдуться бажаючі ризикнути втекти? Якщо під час сильфлаю він скомандує всім вартовим спуститися під землю, то Кервель умить це помітить і вживе заходів. Отже, єдина можливість — улаштувати втечу вдень? Дочекатися, поки Кервель засне, й наказати вартовому біля однієї з нір залишити пост? Начебто бездоганний план… «А як же бути з Чорнобілем? — подумав він раптом. — Удень його тримають під вартою в якійсь норі, але в якій — ніхто не знає! Ніхто нічого не знає в Ефрафі, а якщо хто й знає, то не скаже! То що ж: залишити Чорнобіля?»

— Ні, нізащо, хай мене чорти розірвуть, якщо я його покину! — пробурмотів Кучма сам до себе. — Ожина за таке обізвав би мене дурнем. Але ж Ожини тут немає, і все це мушу владнати я сам! А що коли через цього Чорнобіля провалиться вся справа? О Фрітх у коморі! От так крутиголовка!

І він думав, думав, аж поки збагнув, що думки його йдуть по колу. Трохи згодом заснув. Коли прокинувся, зрозумів, що надворі світить місяць, там гарно й тихо. Йому спало на думку, що можна приступитися до справи з іншого боку, — спочатку вмовити кількох кролиць приєднатися до нього, а вже тоді й виробити план утечі, можливо, з їхньою допомогою.

Він пішов углиб тунелем, аж поки наштовхнувся на молодого кроля, який спав просто на дорозі, бо, мабуть, не вистачило місця в переповненому лігві, й послав того по Хізентлай.

Молодий кріль побіг, а Кучма вернувся до свого лігва, тривожно гадаючи: а чи не збудив він уже чиєїсь підозри? Але навряд чи. Кервель сам сказав, що ефрафанські офіцери часто посилають по кролиць. Тож, якщо його спитають про це, треба просто якнайкраще прикинутися справжнім ефрафанцем. Кучма ліг і почав чекати. Незабаром він почув, що хтось повільно підіймається тунелем, ось зупинився біля входу в його лігво.

— Це ти, Хізентлай? — тихо спитав Кучма.

— Так, це Хізентлай!

— Я хочу поговорити з тобою.

— Я в вашій мітці, а значить, у вашій владі, пане! Але ви помилились, — відповіла вона.

— Ні, не помилився, — відказав Кучма. — Не бійся! Заходь і сідай близенько!

Вона послухалась. Кучма чув, як сильно б'ється її серце. Вона вся була напружена: очі заплющені, а кігті її вп'ялися в долівку.

— Слухай мене уважно, Хізентлай! — зашепотів Кучма їй на вухо. — Ти, мабуть, пам’ятаєш, що не так давно надвечір до Ефрафи були прийшли четверо кролів. Один мав сріблястий кожушок, а в другого був рубець на передній лапі від пацючого укусу. Ти розмовляла з їхнім ватажком, Падубом.

Вона злякано повернула до нього голову:

— Звідки ви це знаєте?

— Це не має значення! Слухай далі!

І Кучма розповів їй про Ліщину й П’ятого, про те, як люди знищили сендлфордську колонію, та про те, як вони примандрували на Вотершипський пагорб. Хізентлай не урвала його жодним словом.

— Чи знаєш ти, — спитав Кучма, — про долю тих чотирьох кролів, які розмовляли з тобою того вечора, розповіли тобі про зруйнування колонії та як так сталося, що вони прийшли запрошувати кролиць із Ефрафи до себе