Читати книгу - "Небезпечнi мандри"

159
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 86 87 88 ... 127
Перейти на сторінку:
жити?

Хізентлай ледь чутно прошепотіла йому на вухо:

— Я чула, нібито вони втекли наступного вечора, а капітан Гірчиця, що кинувся їх доганяти, загинув.

— Хізентлай, а не посилали за ними ще одного патруля?

— Ми чули, що нікого було послати, бо Гірчиця загинув, а Бурячок сидів під арештом.

— Знай: ті кролі щасливо повернулися додому. Один із них зараз недалеко, разом із Ліщиною, П’ятим та ще кількома. Вони спритні й винахідливі. Вони сподіваються, що мені пощастить вивести з Ефрафи незадоволених кролиць, і то якомога більше! Вранці я передам моїм друзям звістку про себе.

— Як це?

— Якщо все буде гаразд, моє повідомлення віднесе друзям білий птах.

І розповів їй коротко про Кегаара. Він договорив, а Хізентлай все мовчала, й незрозуміло було, чи вона обдумує все почуте, чи мучиться страхом і недовірою. Може, Хізентлай має його за шпига?

Нарешті Кучма спитав:

— Скажи, ти віриш мені?

— Так, вірю.

— А що коли я — шпиг, підісланий Радою?

— Ні, я знаю: ти — не шпиг Ради!

— Як ти це можеш знати?

— Ти розповів мені про свого друга — про того, що знав: колонія із ситими кролями — лихе місце. Він — не єдиний кріль, що вміє бачити майбутнє. Іноді й на мене таке находить, але не часто останнім часом, бо серце моє скрижаніло.

— Отже, ти підеш зі мною? І вмовиш своїх подруг тікати з нами? Тут ви тільки заважаєте всім, а у нас вам будуть раді!

Хізентлай знов замовкла. В тиші Кучма чув, як поблизу в землі точить собі хід черв’як. Кучма теж мовчав, боячись налякати її необачним словом. Нарешті вона зашепотіла, але так тихо, що ледь чутні слова можна було прийняти за уривчасте дихання:

— Ми можемо втекти з Ефрафи! Небезпека дуже велика, але ми її подолаємо. Більш я нічого не бачу… Метушня й страх увечері… а там люди, люди, все людські речі! Собака… і мотузка перервана, мов зламана суха гіллячка. Кріль — ні, це неможливо! — кріль їде в грудуділі! Ох, що за дурниці я верзу — казки малим дітям літнього вечора! Ні, я вже не можу так бачити, як колись могла: це наче обриси дерев за завісою дощу.

— Ну, тобі варто познайомитися з тим моїм другом, — сказав Кучма. — Він теж так говорить, як оце ти. Я навчився вірити йому, то й тобі вірю. Якщо ти відчуваєш, що нам поталанить, то це чудово! Але ось що найголовніше: я прошу тебе умовити своїх подруг тікати з нами!

Знов помовчавши, Хізентлай відповіла:

— Моя хоробрість, моя воля — не ті вони вже тепер! Боюсь обіцяти, щоб ти поклався на мене…

— Я розумію. Що тебе так надломило? Чи не ти була проводиркою тих кролиць, що ходили до Ради?

— Ми з Сесусіннан. Я не знаю, що сталося з іншими кролицями, котрі були з нами. Тоді ми всі були ще в «Правій передній». Я досі маю мітку на правій передній лапі, хоча тут мене мічено знову. Чорнобіль… Ви бачили його?

— Авжеж.

— Він теж був з нами в одній мітці. Він дружив з нами й підбадьорював нас. Десь через два дні після того, як ми ходили з нашим проханням до Ради, він спробував утекти, але його спіймали. Ви бачили, що з ним зробили. Це сталося того самого вечора, коли прибули ваші друзі, а наступного вечора вони й втекли. Тоді нас, кролиць, знов покликали до Ради. Генерал сказав, що надалі вже більш нікому не вдасться втекти. Нас розподілили по інших мітках, не більше ніж по двоє на мітку. Вже й не знаю, чому нас із Сесусіннан лишили разом. Може, просто не подумали про це. А зараз я стала боязка й відчуваю, що Рада стежить за нами.

— Не бійся — тепер з вами я! — гордо сказав Кучма.

— Радники дуже мудрі й хитрі!

— Наших їм не перехитрувати! У нас є набагато мудріші за них кролі, повір мені! Оусла Ель-аграйри, незгірш! Але скажи: чи давно з вами Нельтільта?

— Ні, вона народилася тут, у «Лівій задній». Вона смілива, але молода й дурна. Її тішить, що всі бачать, як вона дружить із бунтівницями. Вона й не тямить, що робить чи що таке Рада. Це для неї мов цікава гра: дражнити офіцерів і все таке. Одного дня вона таки накличе біду на наші голови! Їй не можна довіряти ніяких таємниць.

— А чи багато кролиць у цій мітці захоче втекти з нами?

— Грайр! У нас дуже багато незадоволених. Але ж, Тлайлі, таємницю можна буде розкрити їм тільки перед самою втечею. Не лише Нельтільта — у нас ніхто не вміє тримати язика за зубами, а вивідачів тут повно! Тільки ми двоє повинні скласти план утечі, й поділитися ним можна хіба з Сесусіннан. А коли приспіє час, ми з нею враз усіх зберемо скільки треба!

Кучма зрозумів, що натрапив, сам того не сподіваючись, на надійного й розумного друга, ладного і здатного взяти на себе частину його тягаря. Саме такого друга він потребував найдужче!

— Отже, я доручаю тобі вибрати кролиць, — сказав Кучма.

— А коли ми втечемо?

— Краще тікати після заходу сонця, і що швидше, то краще. Ліщина й інші зустрінуть нас і відіб’ють будь-який патруль. А головне — на нашому боці битиметься той птах! Таке й не снилося генералові Звіробою!

Хізентлай знов замовкла, й Кучма, в душі радіючи і захоплюючись нею, зрозумів, що вона обдумує його план, шукаючи, чи немає в ньому прорахунків.

— Але скількох кролів може подужати

1 ... 86 87 88 ... 127
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небезпечнi мандри», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Небезпечнi мандри"