Читати книгу - "Зникнення Стефані Мейлер, Жоель Дікер"

пішки йшли тудою, де можна було пройти, обриваючи загороджувальні стрічки. Тому дізнатися, хто й о котрій годині проїздив контрольними постами, було неможливо.

— Значить, Тенненбаум проїхав по Саттон-стріт і повернувся до Великого театру, як ми і гадали, — сказав Дерек.

— Але чому Гарві не казав нам про це? Завдяки цьому свідченню ми могли б запопасти Теда Тенненбаума набагато раніше. Невже Гарві хотів, щоб він виплутався з цієї халепи?

Раптом на порозі крамнички постав Марті Коннор. Він кинувся до нас.

— От добре, що ви ще тут, — сказав він нам, — я ж згадав одну подробицю: за тієї пори я розповідав про ту вантажівку ще одному чоловікові.

— Якому ще чоловікові? — запитав Дерек.

— Не пам’ятаю, як його звали. Та знаю, що він був нетутешній. Він регулярно приїздив сюди тими роками, що минули після вбивства. Казав, що провадить власне слідство.

Джесс Розенберґ

Середа, 16 липня 2014 року

За десять днів до прем’єри

З першої шпальти «Орфея кронікл»:

ТЕМНА НІЧ: ПЕРШІ РОЛІ ВЖЕ РОЗПОДІЛИЛИ.

Сьогодні мають завершитися проби акторів, що, на превелике щастя місцевих комерсантів, зібрали неймовірну кількість кандидатів з усього регіону. Перший кандидат, що здобув привілей пройти прослуховування, не хто інший, як славетний критик Мета Островскі (світлину додаємо). Він називає цю п’єсу личинкою, з якої, хоч усі вважають її гусінню, вилупиться прегарний метелик.

Ми з Анною й Дереком прийшли до театру перед початком третього дня проб.

Зала ще порожня. На сцені був тільки Гарві. Уздрівши нас, він вигукнув:

— Ви не маєте права перебувати тут!

Я навіть не вважав за потрібне відповідати йому. Плигнув на сцену і згріб його за комір.

— Гарві, що ви приховуєте від нас?

І потягнув його за куліси, подалі від очей.

— Ви знали, що то автомобіль Тенненбаума стояв біля дому Ґордонів, і навмисне знехтували свідченням автозаправника. Що ви знаєте про цю справу?

— Нічого я не скажу! — загорлав Гарві. — Як насмілюєшся ти шарпати мене, мавпо гівноїдна?

Я вихопив пістолет і впер цівку йому в черево.

— Що ти робиш, Джессе? — занепокоїлася Анна.

— Заспокойся, Леонберґу, — здався Гарві. — Що ти хочеш знати? Питай, я дозволяю.

— Я хочу знати, що це за Темна ніч, — сказав я.

— Тобі що, клепки бракує? — образився Гарві. — Це моя п’єса!

— Темна ніч, що була 1994 року, — уточнив я. — Що означає ця блядська назва — Темна ніч?

— І 1994 року то була моя п’єса, тобто не ця сама п’єса. Через того йолопа Ґордона я мусив усю її переписати. Але назву зберіг, бо вона дуже вдала. «Темна ніч». Незлецька, правда ж?

— Не тримайте нас за дурників, — вигукнув я. — Була одна подія, пов’язана з Темною ніччю, і ви знаєте про неї, тому що були тоді начальником поліції, — оті таємничі написи, що з’являлися скрізь в Орфеї, а потім пожежа в кафе «Афіна», і той зворотний відлік, що скінчився смертю Ґордона.

— Що ти верзеш, Леонберґу! — роздратовано вигукнув Гарві. — То теж був я! То був спосіб привернути до моєї п’єси увагу! Коли починалася постановка, я певен був, що зіграю її на відкритті фестивалю. Гадав, коли люди прочитають оті таємничі написи й анонс моєї п’єси, то це посилить інтерес до неї.

— То це ви підпалили будинок кафе «Афіна»? — запитав Дерек.

— Та певно, що ні! Мене покликали на пожежу, і я там пробув до середини ночі, аж поки погасили вогонь. Скористався тим, що ніхто не дивився в той бік, зайшов у руїни і надряпав напис «Темна ніч» на стіні. То була унікальна нагода. Коли почало світати, пожежники побачили той напис, і це справило свій вплив. Що ж до зворотного відліку, то він провадив не до Ґордонової смерті, а до дати фестивальної прем’єри, недотепи! Я був цілком певен, що буду на чільному місці на всіх афішах і що тридцятого липня 1994 року розпочнеться переможна хода «Темної ночі», сенсаційної вистави великого маестро Кірка Гарві.

— То це була тільки дурнувата рекламна кампанія?

— Дурнувата, дурнувата, — огризнувся Гарві, — не така вже й дурнувата, якщо ти, Леонберґу, допитуєшся в мене про неї через двадцять років!

Тієї миті у фойє почувся тупіт. То були кандидати на акторів. Я неохоче відпустив Кірка Гарві.

— Ти не бачив нас тут, Кірку, — попередив його Дерек. — А то буде тобі непереливки.

Кірк нічого не відповів. Запхав сорочку за пояс і подався на сцену, а ми тихенько вийшли пожежним виходом.

У залі тим часом тривав третій день проб. Перший піднявся на сцену не хто інший, як Семюель Падалін, що прийшов заклясти примар минулого і вшанувати пам’ять убитої дружини. Гарві відразу ж обрав його, бо той чоловік викликав у ньому болісні спогади.

— Ох, друже мій, — сказав він, — якби ти знав, якою я застав твою дружину... Лежить на тротуарі, руки й ноги розкидала...

— Знаю, — відказав Семюель Падалін. — Я сам там був.

Потім, на превеликий подив Гарві, на сцену вийшла Шарлотта Браун. Він розхвилювався, побачивши її. Довго уявляв, коли настане та мить. Хотів бути суворим із нею, принизити її, як принизила його вона, коли пішла до Брауна. Хотів сказати, що вона вже нездатна грати на сцені, та не зміг зробити цього. Варто було тільки оком кинути, щоб побачити, який чар струмував від неї. Вона була природжена акторка.

— А ти не змінилася, — врешті мовив він.

Вона всміхнулася.

— Ти теж, Кірку. Дякую.

Він звів плечима.

— Пхе! Я став старий і дурний. Ти хочеш знову вийти на сцену?

— Та хотілося б.

— Прийнята, — сказав він.

І вніс її до списку.

*

Те, що накоїв Кірк Гарві з тією «Темною ніччю», ще раз свідчило, що він несповна розуму. Зіграє свою виставу і осоромиться перед усіма, а з ним і міський голова Браун.

А ось Браун дуже цікавив нас. Чому почепила Стефані на стіні в меблевому складі той кадр із відео, де він виголошував промову на першому фестивалі 1994 року?

Ми переглянули в Анниному кабінеті той епізод. Браунова промова була загалом нецікава. Що ж могло там бути? Дерек сказав, що касету треба надіслати експертам із технічного відділу, щоб