Читати книгу - "Вогонь і кров"

трем у ногах, спазми, кашель, хрипота і т. д. Тому будь-які бажання зникли. Хоча й зберігаєш ясний розум, але все одно стаєш дуже слабким. Так що бажаю Тобі не заразитися цією гидотою.

Найкращі вітання!

Твій Фріц!

[на зворотному боці:] Лотті передає Тобі привіт! Адреса Оппена?

Окопи, 10 липня 1918

Любий Фріце!

Сподіваюся, Ти піклуєшся про себе. У нас також поширюється це середньовічне лихо, іспанська хвороба та її привиди, які породжують метушню у впорядкованому бутті війська. Я загартовуюся тривалими сонячними ваннами та вже так дозасмагався, що мене не зможуть розпізнати з жодного літака. Щоночі працює важка англійська батарея. Здебільшого я такий втомлений, що її залпи заважають мені тільки під час сну. Моє укриття, де я живу після Оші, має ще шар землі над дахом. Я живу в ньому сам-один, ночую на вузькій лавці, яка дещо вкрита сухою травою. Час від часу щось вибухає так близько, що земля починає дрижати, а стіни — хитатися. Тоді я прокидаюся та відчуваю тісняву з присмаком затишку, як раніше в ліжку під час грози. До речі, це було би справді нерозумно, не спати далі, адже, поки чуєш такі розриви, це означає, що вони не загрожують тобі особисто. Часто страх ховається в ілюзіях.

Вчора ввечері, в сутінках, ми зі Шпренґером здійснили маленьку прогулянку над бліндажем, який був безцеремонно зруйнований гранатою, що розірвалася за десять кроків від нашої траншеї. Позавчора я намагався розгвинтити англійську гранату, яку знайшов захованою на складі боєприпасів — успішно, запал гранати детонував і відірвав мені фалангу вказівного пальця на лівій руці. Це вже друга фаланга, яку я втратив на цій війні.

Лейтенант Кастен, якого Ти, мабуть, знаєш, отримав у Переліску 125 уламок від ручної гранати та загинув, ймовірно, від зараження крові. Капітан фон Ледебур два тижні тому, зовсім поруч із моїм укриттям, був поранений у ногу. Ми живемо тут немов на пательні, яка кожні два чи три дні википає, але в кожному разі тут набагато цікавіше, ніж під час позиційних боїв біля Монші, коли час тягнувся, як у пісочному годиннику. До того ж, позиції спустошує грип, так що іноді, особливо на світанку, вони мають майже святковий вигляд, як наче їх захищає одна лиш сила духу.

Твій Ернст

Ганновер, 23.VII.18, ранок

Любий Ернсте!

Я пишу Тобі, щоб повідомити, що ми вже купили млин, але Ти навіть не здогадуєшся, які наслідки були в цієї покупки. В останньому листі я помилився, там не 36 моргенів землі, а десь за 50, частково це поле, частина — ліс, ще частина — болото. Тато хоче вдосконалити та збільшити лісопилку. Якщо все піде добре, ми зможемо розбагатіти. Тато також не проти орендувати мисливські маєтки, які належать громаді Рейбурга. Я вже завзято вмовляю його, що буде просто шикарно, якщо ми зможемо полювати. Через цю купівлю я взяв у майора 3 дні вихідних і з вечора четверга по неділю був удома. Ми були в ландраті у Штольценау, потім вирішили подивитися ще раз на землю. Картаті ряди жита, пшениці, ячменю, вівса, буряка й картоплі. Ну, коли вже Ти отримаєш відпустку, то зможеш і сам оглянути все це. Як не крути — це гарно! Ми з татом придумали вже сотню планів. Головне зараз для нас — якомога раніше залучити потрібну робочу силу. Першого серпня ми отримаємо повне право власності й розпочнемо.

Найкращі вітання!

Твій Фріц!

Окопи, 31 липня 1918.

Любий Фріце!

Як у Тебе справи? Після кількох ризикованих моментів я зараз знову в безпеці та спокої сиджу в гарному лісовому бівуаку. Він розташований біля одного з сіл поблизу Артуа, тут поруч є доволі густі зарослі та вода. Вечорами я купаюся в тіні високих тополь.

Настрій у мене хороший, я заспокоївся, у дечому навіть вгамувався і тепер усім задоволений. Це мій старий біль, те, що мене приваблює кожне місце, де я не залишуся надовго. Можливо, смерть — це те, де зібрані всі ці місця?

Новозеландці, які зараз розташувалися навпроти нас, добряче нас потрусили, так що тут не занудьгуєш. Але, водночас, вони страшенно великодушні, адже іноді дають і нам постріляти. Тому ми не розслабляємося і, загалом, рідко визираємо з-за укриття.

Твій Ернст

3.VIII.18

Любі батьки!

Дякую за лист від мами, який я отримав сьогодні. Тим часом мій попередній лист вже має бути у Вас.

Тут все як завжди, ми зараз перебуваємо на заслуженому відпочинку. Кілька днів тому Ракенбрандт, старий фельдфебель із роти Фріца, помер у казармі за 5 км від фронту.

Пан док. Герлах, брат рейбурзького лісника, просив передати мамі вітання. Він служить лікарем у нашому полку.

До речі, Ви вже давно збиралися показати мені наш останній знімок, вишліть його і я одразу ж надішлю його назад.

У ці дні наступу я знову значно поповнив мій музей сувенірів, але будьте обережними, щоб ніхто не побачив мої фото та інші речі з війни, які я поскладав у бібліотеці.

Позавчора та ще раніше тут були чудові літні днини, але відучора йде дощ. Наразі ми стоїмо на позиціях у найгарнішій місцевості, якщо не брати до уваги монотонні ландшафти Артуа. Під час останніх подій у нашій 12-й роті загинув сержант Шумахер із Рейбурга. Він хотів мені ще щось передати. Загинув напрочуд дивно. Коли повертався з передового поста, то гукнув вартового й одразу впав. До нього негайно кинулися та не знайшли жодного поранення, мабуть, він помер від отруєння газом або серцевого нападу.

Я буду завершувати, адже зараз маю перевірити готовність роти до газової атаки.

Найкращі вітання!

Ваш Ернст.

Окопи, 16 серпня 1918

Любий Фріце!

Мене тішить те, що Ви вдома прочитали такий приємний для мене наказ по дивізії. Тим часом, можливо, наш мавр — із тих, кого Артур Шопенгауер називав «так званими людьми» — прибуде в Ганновер та розповість Тобі про наші останні битви.

Я живу зараз досить одноманітно в нашому лісовому таборі, але постійно чимось занятий. Ранок здебільшого йде на вправи; вдень я зазвичай купаюся в річці. Вечорами нас обстрілюють з усіх можливих смертоносних знарядь, іноді з таких, які ми не можемо розпізнати і з якими можна працювати тільки з укриття. Іноді я прогулююся, здебільшого крізь самотні поля, а після вечері читаю, хоча й не дуже багато. Зараз я дійшов до афоризмів вищезгаданого мислителя, якраз до чудової глави «Про самотнього».

Мене дуже тішить