Читати книгу - "Не мій мільйонер, Ірина Романовська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
В кабінеті я вручив йому виписки з закордонних реабілітаційних лікарень для людей із залежністю, у яких Юля проходила останні два роки лікування. Дякувати за це треба Леонарду. Його маніакальний потяг до порядку та ведення всіх своїх витрат стали у пригоді. Він надав усі необхідні документи на підтвердження.
Отримавши на руки незаперечні докази того, що його єдина дочка - наркоманка, Віктор Савелійович не стримався. Так, так. Саме не стримався. Дорослий чоловік п'ятдесяти восьми років розплакався від розуміння того, що не вберіг свою рідну, свою улюблену донечку від такого лиха.
- І мені ще й доведеться все розповісти дружині. - Витираючи останню скуту сльозу, що скотилася по щоці, підсумував батько Юлі.
- Ти пробач мені, Ігорю, що ми так до тебе ставилися весь цей час. Я й не міг подумати, що моя Юлька може стати...
Тяжко йому даються ці вибачення. Але я не наполягаю. Я лише хочу допомогти.
Головне зараз – це вчасно надана допомога дівчині.
- Я не знаю. Я справді не знаю. - Романова встає з ліжка та починає ходити з боку в бік по вільних десяти квадратних метрах своєї палати. Вона не підіймає очей. Міряє кроками кімнату та дивиться лише на свої ноги.
Вона вже тиждень перебуває у найкращій приватній наркологічній лікарні столиці. Звичайно, у зав'язці. Її батьки готуються до переїзду в Німеччину та продовження Юліного лікування там.
Її співучасника Джека також спіймали. Під час обшуку у нього знайшли та вилучили велику кількість заборонених речовин. Тепер його посадять за ґрати на довгий термін. Романов посприяє.
- Мені потрібні були гроші. Джек казав, що, якщо у нас будуть гроші, ми зможемо жити під кайфом де завгодно. Через те, що Леонард припинив моє фінансування, то довелося повертатися на батьківщину. А крім твоєї сестри, я за два роки ні з ким й не спілкувалася більше. Ми з нею періодично телефонували одне одній, говорили про те, про це. Від неї я й дізналася, що ти тепер крутий бізнесмен та маєш мільйони, сидиш у кріслі керівника та припинив кататися на дошці. Я вирішила, що це є мій шанс.
- Шанс на те, щоби розвести мене на гроші?
Вона непевно тисне плечима. Мовчить. Не заперечує.
- І ти навіть не задумалася, що я про все дізнаюся?
- Ти ж мене любив завжди. Я була впевнена, що ти дотепер закоханий в мене. Адже за два роки ти так і не збудував ні з ким серйозних стосунків.
- А ти вважаєш, після восьми років тісних відносин, коли робиш коханою пропозицію, будуєш плани на майбутнє, про дітей замислюєшся так просто збудувати нові?
- Ну я ж почала. - Юля підіймає голову та з покликом дивиться на мене.
- З чим я тебе й вітаю. Гарну партію знайшла, Юлю. Прямісінько на розкішний курорт відправив тебе коханий. Майже Мальдіви, не бачиш? – рукою обводжу простір кімнати.
Мене розриває на частини від її слів. Емоції переповнюють груди. Болить все ж таки.
- У мене залишилося останнє запитання. Що сталося в готелі? Тільки відповідай правду, Юля. Я все одно дізнаюся. Тому краще тобі розповісти все самій.
- Ой, як розхвилювався. Та нічого не було в нас. - Юля, здається, втрачає сили від цієї розмови, сідає на ліжко з ногами. - Ми тебе з Джеком привезли в готель, ти заснув у ліжку як ведмідь. Хропів на весь номер. Що з тобою можна було зробити в такому стані? Ну поставила пару червоних синців та поцілунків для достеменності. Ось і все.
- А твої? - Згадую я.
- То ти все ж таки встиг розгледіти мене? – з посмішкою перепитує Романова. - А я вже гадала, що імпотентом став, - разюча зміна емоцій з туги на загравання та відсутність будь-яких переживань щодо скоєного мене призводять до шоку.
- Не мели дурниці. Далі.
- Треба ж мені було діти кудись енергію, а Джек якраз перевіз твою тачку від ресторану до готелю, заніс ключі. Ну ми й віддалися тілесним втіхам.
Побачивши моє перекошене обличчя, Юля додала:
- Ой, та не переживай ти так, дурню. Тебе сплячого на ліжку ніхто не чіпав. Ми займалися сексом в сусідній кімнаті.
Це точно вже не та Юля, яку я знав колись. Почувши від неї ці оповідання, мені захотілося лише піти в туалет та проблюватися. Було бридко й гидко від усього.
Шкода, що таке дівчисько так безглуздо проїбало своє чудове життя. Тепер точно минуле шкодувати не варто. Що було те загуло.
Прощавшись з Юлею, я побажав їй впорається з усім та не втратити отриманого шансу на нормальне життя. Виходжу з палати. На годиннику чотирнадцять годин, сорок хвилин. За тридцять п'ять хвилин в Ані закінчуються пари. Якраз встигну доїхати до її університету.
Вирішив зробити коханій дівчині гарний сюрприз. Підготував усе необхідне для романтичної вечері у мене у квартирі. Точніше ми разом цю вечерю й приготуємо.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не мій мільйонер, Ірина Романовська», після закриття браузера.