Читати книгу - "Мій супер сусід, Аріна Вільде"

Глава 39. Кіра

Я розплющую очі і упираюся поглядом у молоду дівчину. Вона захоплено читає якусь книгу і гладить  живіт, що випирає.

Я закрила та знов відкрила очі, думаючи, що це лише галюцинація або в мене порушення зору, але дівчина нікуди не зникла і навіть не почала виглядати старше.

Зовсім молода, між нами різниця років п'ять, не більше. Це і є нова дружина Діми?

Пухкі губи, густі вії, довге кучеряве волосся, ідеальний манікюр і стрункі ноги, незважаючи на те, що кавовий столик завалений обгортками від шоколадних цукерок.

Справжня красуня, яка скоро подарує Дімі «вдячну дочку».

Скільки часу я спала? Годину? Три? Добу? За вікном темно, чутно, як у дворі іноді гавкає собака, а ще лунають ледь чутні чоловічі голоси. Здається, вони про щось сперечаються.

Незнайомка не помічає того, що я вже прокинулася, тому кілька хвилин я розглядаю її, не можу відірвати погляд, і розумію, що відчуваю ревнощі. До неї і дитині, що ще не народилася. У Діми своє життя, своя сім'я, і ​​незабаром він остаточно забуде про мене.

Мені прикро. Дуже.

Дівчина перевертає сторінку за сторінкою, усміхається чомусь і тягнеться за черговою цукеркою.

- Ой, ти вже прокинулася, - дивиться на мене зніяковіло, закриваючи і відставляючи книгу. - Я Аліса, а ти, мабуть, Кіра.

Помічаю, як бігають по сторонах її очі, як червоніють щоки і як вона кусає свої губи. Нервує, і з огляду на нашу з нею різницю у віці є з чого. Та вона в дочки йому годиться!

- Ні, я Анджела, - пирхаю, не зумівши впоратися зі своїми емоціями.

- А... на кухні є пельмені, домашні, наліпила сьогодні...вечерятимеш? - Вона намагається здаватися доброзичливою привітною господаркою, але мені все одно. Моя голова зараз зайнята зовсім іншим.

- Я не голодна, - видихаю і заплющую очі, показуючи тим самим, що розмову продовжувати не маю наміру. Можливо, це грубо, але по-іншому поводитися зараз не хочеться.

Я намагаюся знову заснути, забути, не думати про Влада, але цього разу нічого не виходить. Мозок підкидає мені картинки, які змінюються одна за одною. Ось ми з Владом гуляємо в парку атракціонів, а ось він, наче дикий звір, накидається на мене у своїй кімнаті. Наш перший секс, наші перепалки через стінку, мої маленькі витівки та шалені ночі кохання... А ще ревнощі, жахливі ревнощі до тієї білявки, та й не тільки до неї.

І треба ж мені було так закохатися! Повестися на брехуна! Мабуть, сидить там десь і сміється з того, яка я ідіотка, що купилася на всю цю виставу.

Тихий голосочок нашіптує мені, що він промовив ті самі три слова під час арешту. Мені ж не здалося, ні? Але я віддаю перевагу віднести це до непорозуміння або списати на бурхливу фантазію і ненавидіти його. Всім серцем. Тим самим, що так болісно стискається при одній думці про цього чоловіка.

- Твоя кімната наприкінці коридору, будинок маленька, але головне - тут є гаряча вода. - Аліса тактовно залишає кімнату, залишаючи мене наодинці зі своїм горем, і нарешті я можу не стримуватися і голосно некрасиво розплакатися.

Мені не хочеться нікуди йти, не хочеться ні з ким розмовляти, навіть не заглядаю в телефон, який, до речі, не маю уявлення, де посіяла. Звуки чоловічих голосів все наближаються і наближаються, я схоплююся з дивана і мчуся на пошуки тієї кімнати, яку виділили мені, падаю на ліжко і даю вихід істериці.

Владе, ти покидьок, справжнісінький! Щоб тобі там гикалося!

Вночі мені сниться Влад. Спочатку ми цілуємося в мене в кухні, повільно позбавляючись одягу, а потім він намацує на столі кухонний ніж і встромляє мені в живіт. Все довкола заливає кров'ю, а він дивиться на мене і посміхається.

Німий крик застрягає в горлі, я розплющую очі і перші кілька хвилин не можу зрозуміти, де перебуваю.

Тонкі штори не утримують сонячне світло, і я щурію від того, як яскраво в кімнаті.

Чую гул мотору, який наближається і стихає у дворі будинку. Ліниво потягуюсь і йду до вікна, щоб подивитися, хто приїхав.

З білого позашляховика виходить Діма, дивиться кудись убік, і на його обличчі розквітає посмішка. Помічаю, як неспішним кроком до нього прямує Аліса. Вони обіймаються, перекидаються кількома фразами, які я не можу розібрати, незважаючи на те, що вікно в кімнаті, яку я тимчасово займаю, відчинене. Потім Діма ніжно цілує її в губи, погладжує живіт і, обійнявши дівчину за талію, прямує до будинку. І знову укол ревнощів. І знову якесь незрозуміле почуття у грудях.

Якийсь час я просто лежу і витріщаюся в стелю, перебуваючи десь у прострації. Потім вирішую оглянутися в кімнаті і розкладаю свої речі, намагаюся зайняти чимось і руки, і голову, щоб не думати про Влада і ту небезпеку, яка мені загрожує. Виходить погано, але я обіцяю собі, що ще кілька днів – і я повністю забуду про цього чоловіка.

Бачити нікого не хотілося, і, якби не  голод, я б і не подумала виходити зі своєї кімнати.

Повільно ступаю по дерев'яній підлозі, розглядаючи старі пошарпані шпалери, згадую, що навіть не подивилася на себе в дзеркало, тому проводжу пальцями по волоссю, сподіваючись, що це якось допоможе вкласти локони, що заплуталися.

Я не знаю, де знаходиться кухня, тому йду на звук голосів, дуже сподіваючись, що не потраплю до спальні Аліси і не застану їх із батьком за цією справою. Бр-р-р-р-р.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍