Читати книгу - "Факультатив для (не) літаючої гарпії, Крістіна Логоша"

Розділ 16 (2)

— А що потім? Що робити, якщо я знайду це джерело? Чи варто мені його віддавати Ордену?

Одетта забрала мою порожню філіжанку і поставила на столик.

— Це тобі вирішувати. Я свої бої вже закінчила. А тепер відпочивай, сьогодні і так багато інформації.

Вона підвелася зі стільця і попрямувала до виходу. Але питання, яке в мене народилося, свербіло в голові і вимагало відповіді.

— Якщо верховний майстр мав безмежне джерело сили, як тоді його змогли перемогти?

Одетта наче впала в прострацію. Вона ніби опинилася в іншому місці, далеко звідси.

—В цьому році зібрали врожай на Магікайї... Кажуть, він такий самий, як того року, коли почалася війна.

***

Ще три дні я провела в гостях Одетти. Помалу лід у наших відносинах танув. Нехай це не зовсім споріднені почуття люблячої бабусі та онуки, але ми над цим працювали. Нам обом важко — ми дві різні гарпії з різних світів. Зате ми тепер не самотні, у кожної з нас з'явилася рідна людина.

Цей час минув ще й дуже пізнавально. Я багато дізналася про Еланію — мою матір, бачила її дитячі фотографії, дивилася на неї через пісок часу і навіть гортала її шкільні щоденники. Бабуся з трепетом зберігала все це на згадку про неї. І нехай я на матір ображена найбільше, але не стала це показувати, щоб не засмутити Одетту.

Ще вона багато розповідала про трави. Вони були її другою пристрастю і тим талантом, який вона здобула, вступивши в кварту. Саме її зілля допомогли поставити мене на ноги.

Навіть сумно було покидати її будинок, у якому мене так тепло прийняли. Але на мене чекало навчання, турнір та друзі, які, напевно, хвилювались за мене.

У своє братство я повернулася надвечір і застала нестримну трійку за читанням. Побачивши мене, вони так зраділи, як я навіть не очікувала.

— Ти повернулася! — вигукнула Мадді і кинулася мене обіймати.

Кай та Рінка теж піднялися, щоб мене привітати.

— Ми так за тебе хвилювалися. Нам сказали, що ти маєш гостру інтоксикацію, — сказала Рінка.

— Так. Нам навіть довелося перенести нашу турнірну битву, — сказав Кай, за що отримав удар по плечу від Мадді. — Ай! За що?

Але чоловічка не стала відповідати, відбувшись лише гнівним поглядом.

— Ви не змінюєтеся, — сказала я з усмішкою. — Що сталося за цей час?

— Нічого особливого: книги, літери, викладачі із погрозами завалити нас на іспиті… — почала Мадді.

— Мені особисто ніхто не загрожував, — сказала Рінка, а Кай закивав, підтверджуючи її слова.

— Загалом, нісенітниця всяка. Нудьга, — підсумувала чоловічка.

— Кварта Макса та Кіттерона вийшла у фінал, — с тривогою сказав Кай, дивлячись на чоловічка. — До речі, він питав про тебе.

— Хто?

— Макс.

— Ясно, — відповіла трохи засмучено.

Хотілося, щоб Кіттерона теж цікавився моїми справами, але я швидко відігнала цю думку, згадуючи, що він зачарований і нескінченно закоханий в іншу.

Повернулася до столу, щоб ніхто не помітив мого настрою. Вася сидів у горщику, який поставили у великий квадратний тераріум. Тут же в кутку лежала вогненна одалиска. Одноока рослина підбадьорилася і замахала листками. Фікус теж помітив мою відсутність і був радий зустрічі.

Я тихо стукнула пальцем по склу, одними губами промовила: "Привіт". Потім повернулася до сокватрівців.

— Давайте варити пошукове зілля.

— Ми думали, ти вже не захочеш, — азартно відповіла Рінка.

Всі меблі в кімнаті відразу були відсунуті до стін. Мадді перемальовувала з листка пентаграму, у її центр став котел. Із турнірної сумки дістали ігрову драконову кістку. З вогнем було складніше: щоб не спалити підлогу, ми поклали кілька цегляних блоків, а як джерело горіння взяли ігрову кістку. Так вона не зіпсує нічого довкола, але її полум'я буде достатньо для варіння зілля.

Вогник з'явився, щойно підклали кістку під котел. Він потягся, ніби щойно розбурханий, і почав розглядати все довкола. Озирнувшись, невдоволено скривився. Йому не сподобалося таке застосування. На знак протесту він майже згас і ледве горів.

— Гей, друже, — гукнув його Кай, — ти гори сильніше. А то я тобі розповім, як у сусідньому братстві на таких, як ти, зефір печуть.

Зневажливо пирхнувши і відвернувшись убік, вогник розгорівся сильніше. У киплячу воду поклали суміш трав, пилок фей, влили за списком чарівні рідини, які Мадді принесла з магазину батька. Останнім штрихом стала гілочка вогненної одалиски.

Васеміліус навіть припав листками до скла, одним оком спостерігаючи за тим, як вогненна гілочка потрапляє в котел.

— Бідолашний, — сказала Мадді, спостерігаючи за однооким фікусом.

Але звук вируючого зілля відволік її. Перший етап магічного ритуалу добіг кінця.

— Тепер лишилося дочекатись, поки зілля звариться, і знайти книгу.

За вікном давно стемніло. Вогник під казаном горів, наповнюючи кімнату дивним запахом. Щоб не задихнутися, ми відчинили вікно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍