Читати книгу - "Війна Калібана"

на промені, що підсвічували обладнання і скляний оглядовий пухир. Пластини металокераміки та риштування заповнили чорноту. Там малися грубезні двигуни, що могли доштовхати усю станцію, це величезне місто в небі, до будь-якої точки сонячної системи. На додачу там були й складні обертові точки, немов шарніри на протиперевантажувальному кріслі для велетнів, що могли переорієнтувати цілковито усю станцію, коли гравітація прискорення замінить обертову.

Він перестав дихати. Елегантність і функціональність структури лежала перед ним, така ж проста і красива немов листок або вузлик коренів. Споглядання доконаного продукту еволюції, розробленого лиш людським розумом викликало почуття близьке до ошелешення. Це було втілення нереального, вершина того що зветься креативністю.

- Це добра робота, - нарешті вимовив ботанік.

- Йо, - погодився пілот. Потім увімкнув загальнокорабельні гучномовці і мовив: - ми прибуваємо. Всім прив’язатиси перед проходженньом стиковочних маневрів. Перехожу на ручне керування.

Пракс підвівся на своєму кріслі:

- Мені варто повернутися у свою каюту?

- Там де ти зара єднаке місце як і будь-яке єнче. Просто прив’яжиси на випадок того, коби ми не вдарилиси до чогось. Його голос змінив тон на більш твердий і чіткий: - Ціхо-контроль, це «Росінант». Стикуватиси дозволєєте?

Пракс почув віддалений голос, що говорив лиш з пілотом.

- Прийнято, - відповів голосу Камаль, - ми йдемо.

В драмах і бойовиках, які Пракс дивився в себе на Ґанімеді, пілотування кораблів завжди виглядало досить-таки атлетично. Спітнілі чоловіки з силою штовхали контрольні важелі. Алексові дії були взагалі на це не схожими. Так, в нього була пара джойстиків, але рухи були маленькими, спокійними. Натискання – і гравітація під Менґом змінилася, його крісло зсунулося на пару сантиметрів. Ще одне натисканні і ще одна зміна. Екран над головою показував тунель у вакумі, утворений блакитними і золотими лініями, що піднімався догори і закінчувався навпроти поворотного кільця.

Вчений глянув на масу даних, що їх надсилали Алексу і запитав:

- Навіщо взагалі пілотувати? Хіба не може корабель пристикуватися сам, використовуючи ці дані?

- Нащо пілотувати? – з усміхом запитав той, - бо то файноо, Доку. То є фист!

Довгасте, синювате світло з вікон оглядової бані Тихо було таким яскравим, що Пракс міг бачити людей, що споглядали за ними. Він майже забув що це екрани а не вікна: бажання помахати глядачам і отримати помах у відповідь було дуже сильним.

Алексові надійшов виклик від Голдена, голос упізнаваємий але слів було не розібрати.

- Ми наче впорядку, кепе, - відповів пілот, - ще десять хвилин.

Крісло зсунулось вбік, широка картина станції поповзла вниз – Камаль пристосовувався до обертання.

Аби генерувати хоча б третину g на таких широких кільцях, потрібно протидіяти інерції, проте завдячуючи рукам Камаля, корабель зближався зі станцією м’яко і поволі. Колись, ще до одруження Пракс спостерігав за танцювальним перфомансом, заснованим на нео-даосських традиціях. Перша година була надто нецікавою, але потім маленькі порухи рук і ніг і торсу, групові переміщення, згинання і повернення до попередніх форм виявилися захоплюючими. «Росінант» прослизнув на місце через висувний портал повітряного шлюзу з такою самою елегантністю як Менґ спостерігав у тому танку, але посиленому розумінням того що замісто шкіри і м’язів тут тони високоміцної сталі і працюючий термоядерний реактор.

«Росінант» підійшов до причалу єдиною останньою корекцією, єдиним рухом шарнірних крісел. Останнє узгодження обертання було не відчутнішим за будь-яке з дрібних коригувань, виконаних пілотом на шляху до шлюзу. Металевий удар що збив з пантелику – на кораблі защепилися докові гаки. - Тихо-контроль, - озвався Алекс, - «Росінант» підтверджує докування. Шлюз герметичний. Захвати на місці. Підтвердите?

Минула секунда, тоді почулося бубоніння.

- І вам дякую, Тихо, - відповів на нього пілот, - приємно повернутися.

Гравітація на кораблі ледь змінилася. Замісто прискорення двигуном, яке створювало ілюзію ваги, тепер ця ілюзія надходила від обертання кілець, до яких їх було притягнуто. Пракс, рівно підвівшись, відчував легенький нахил в один бік і відчував потребу компенсувати його, нахилившись у протилежний.

Коли Менґ дійшов до камбузу, там вже був Голден: каво машина випускала цівку гарячої чорноти, яка лиш трохи викривлялась. В пам’яті ледь сплила туманна назва з шкільного уроку – ефект Коріоліса. Амос і Наомі спустились разом. Тепер вони зібралися всі разом і вченому здався підходящим момент для подяки за те, що вони для нього зробили. Для Мей, яка, можливо мертва. Неприкритий біль на обличчі капітана зупинив його.

Перед ним стояла Наґата з речовим мішком на плечах.

- Ти виходиш, - мовив Джим.

- Так, - її голос був легким, але справжній сенс слів розходився немов гармонічні обертони. Пракс кліпнув.

- Добре, - відреагував Джим.

Декілька секунд ніхто не рухався. Потім старпом нахилившись легенько поцілувала його в щоку. Капітанові руки ворухнулись у намагання обійняти її, проте вона вже відступила і широким кроком жінки, яка кудись іде рушила вузьким проходом.

Капітан повернувся до кави. Амос і Алекс обмінялись поглядами.

- Гм, капітане, - озвався пілот. Його голос, як для людини яка щойно підвела термоядерний бойовий корабель до обертового колеса посередині міжпланетного простору, був стурбованим і нерішучим, - чи ж ми шукатимем нового старпома?

- Ми нічого не шукатимем, допоки я не скажу, - відповів той, і додав стиха, - та на Бога! Я сподіваюсь, що ні.

- Так сер. Я теж.

Четверо чоловіків довго і дивно стояли мовчки, аж поки тишу не порушив Амос:

- Знаєш, кепе, те місце яке я забронював має місця для двох. Якщо ти забажаєш розділити каюту, вона твоя.

- Ні, - відповів Голден. Він не дивився на механіка коли той говорив, але простягнув руку і притис долоню до стіни. – Я лишаюся на «Росі». Буду тут.

- Впевнений? – уточнив Амос і це знову мало значно більше сенсу аніж Пракс міг зрозуміти.

- Я нікуди не піду.

- Ну добре.

Пракс прочистив горло і механік узяв його за лікоть:

- А ти що? Маєш де пришвартуватися?

Пракс заготував було промову, - я хотів сказати вам як я сильно вам вдячний, - але почув питання і заплутався у думках.

- Я ..емм..ні, але…

- Ну тоді добре. Хапай свої бебехи і ходімо зі мною.

- Власне, так. Дякую. Але перш за все я вам усім хотів сказати..

Амос поклав важку руку Праксові на плече:

- Давай пізніше. А зараз – як щодо піти зі мною?

Голден тепер притулився до стіни. Щелепи його скам’яніли, як у