Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"

Розділ 41

Швидко звернули табір і переправилися на правий берег, доки до броду не підійшов дозор Кара-мурзи. Це башибузуки можуть їздити натовпом, як на весіллі, а досвідчений воїн, навіть у мирний час, навичок не втрачає. Послаблення, швидше за все, буде і в нього, тим більше, що до Перекопа залишилося не більше двох переходів. Але не настільки, щоб не відправити десяток вершників, подивитися в якому стані переправа. І чи немає там когось зайвого… У тому числі й своїх. Коли ведеш ясир, стадо та повні вози добра — краще обійтись без сусідів.

По широкій дузі обігнули помітний здалеку і обоз, що доволі розтягнувся. Так, важка чекає праця. Ну, ніхто й не обіцяв медових пряників… Зате такий куш може в руки впасти, що більше й не треба. Його б до гніздечка в дзьобі дотягнути.

Обози грабіжників сильно відстали. Мабуть, теж не прагнули опинитися поруч із сильнішим одноплемінником. Ну правильно, кожен пес зариває свою кістку подалі від інших. А нам — плюс. По-перше, — якщо пощастить, то ніхто й не почує нападу. А в гіршому випадку — подумають, що башибузуки побилися між собою. І допомоги не буде.

Почало сутеніти, коли побачили вдалині кілька вогнів. Неподалік один від одного, але все ж таки не поруч. Доведеться розділитися. Вдарити треба одночасно, щоб ніхто не втік.

З собою взяв Віктора, дівчат та п'ятьох панцирних козаків. Амазонка, лікар та інші козаки пішли з Мамаєм. Методика вже відпрацьована, тож нічого нового та незвичайного. Налетіли, бабахнули по разу, майже впритул, решту взяли в шаблі… Я навіть удруге з пістоля не вистрілив. Не знайшов цілі. Хвилини три вся метушня зайняла, не більше...

Реально, не лякані татари пішли. Як у себе вдома на біваку розташувалися. Біля отари й то більше охорони виставили, ніж біля табору та полону. Ось і отримали по повній… Як кажуть, носив вовк овець — понесли і вовка. Щоправда, щось не схожі вони поки що на вовків. Навіть дивно, що така шваль половину християнського світу під себе підгребти примудрилася і триста років брала данину. Чи це я ще з вовками не зустрічався, а тільки з шакалами розбираюся?

Варіант... Ну, я і не поспішаю особливо. І до сіроманців черга дійде. Дайте тільки вовкодавів більше в загін набрати. Таку веремію влаштуємо, по всьому степу клапті шерсті розлетяться...

«Перемога. Ви заробили 200 талерів. Вами отримано «186» пунктів досвіду. Із загоном розділено «105» пунктів»

А я що казав. Дуже кволий супротивник. Я спочатку на напівголих розбійниках більше досвіду отримував. Ну, та я не для цього з них почав. А задля поповнення загону. Подивимося, кого Бог на допомогу послав.

Не густо. Три ополченці, два волонтери, десяток селян та вісім селянок. Може, у Мамая краще?

Бінґо! Окрім п'яти селян та шести селянок, пара панцирних козаків і… один черкес! Отже є шанс помацати, так би мовити, товар руками і прицінитися, перш ніж лізти в барліг ведмедя. Може, воно того й не варте зовсім?

Е, ні! Варто… Ще й як варто!

Усі характеристики особистого військового вміння на передостанньому рівні «9» із максимальних десяти. Здоров'я — «90»! Навички володіння всіма видами зброї — «400»! Для порівняння — у мене здоров'я «65». Шабля «180», вогнепальна зброя — «228». У Мамая, найсильнішого в загоні — здоров'я «75», шабля «310», інші вміння — по двісті. Амазонка має здоров'я «60». Лук — «380». Решта під «180». Тільки верхова їзда та стрілянина верхи у сестри Іридії краще за будь-якого в загоні — повноважна десятка.

Загалом, черкес — справжня бойова машина. Без страху та докору… Зовсім. А звідки їм взятися, з таким інтелектом та харизмою? Вперше за весь час бачу такий рівень, якщо не брати до уваги башибузуків — «4». Наочний посібник приказці: «Сила є — розуму не треба». Та й добре. Якщо треба буде, позичу.

Окупилася авантюра. Три хвилини роботи, а загін поповнився трьома чудовими бійцями. Шкода, в найближчому просторі більше нікого не видно. Доведеться й інших для масовості приймати. У бій селян пускати не можна, нехай здалеку постоять. Щоб татари подумали, що нас не менше за курінь. Може, вночі каверзи не помітять?

Озирнулися, порахувалися, час у сідла.

Обоз доведеться покинути. Якщо хтось і знайде — не велика втрата, нічого особливо цінного там немає. А от якщо залишити з ним селянок, то цілком можна вранці дівчат і не дорахуватися. Степ, він тільки здається порожнім, коли подорожуєш із сильним загоном. А спробуй перетнути його сам і беззбройним.

Кара-мурза справді воїном виявився досвідченим. Тобто, знав що ночівля найнебезпечніший час, і вирішив відмінити її. Цілком розумно… Як би не були змучені воїни та бранці, ще один перехід їм цілком під силу. А потім уже в межах видимості зі стін Ак-Кермена можна буде і відпочити.

Тож, коли ми дісталися броду, татари саме починали переправу. За всіма правилами військового мистецтва.

Насамперед на протилежний берег перейшов дозорний загін. Услід, погоничі перевели найціннішу і найслухнянішу частину здобутку — ясир. Заохочувані клацанням батогів, бранці сумно брели через річку, остаточно прощаючись зі свободою. Якщо на правому березі у них ще залишалася надія на допомогу козацьких чи польських роз'їздів, то ступивши на татарські землі, вони остаточно ставали ординськими рабами...

На правому березі залишалося стадо голів за двісті, невеликий табун і вози з награбованим добром. Тим, що можна вигідно продати, але ні в чобіт, ні за пояс не сховаєш. І загін прикриття. 60 капи-кулу* [*піший рід військ. У лінійці розвитку — перший регулярний загін, кращі за ополчення, гірше за найманців] Сам мурза з трьома десятками вершників переправився серед перших.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍