Читати книгу - "Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сам Сталін, здається, амбівалентно сприймав воєнний досвід. З одного боку, після війни він надав собі чин «генералісимуса» — «найвищого генерала»[1547]. В лютому 1946 р. Сталін публічно оголосив, що «наша перемога означає передусім перемогу нашого суспільного устрою, що радянський суспільний лад успішно витримав випробування у вогні війни й довів свою цілковиту життєздатність»[1548]. Здається, що Сталін приписував собі заслуги за перемогу.
З другого боку, досвід війни увесь час нагадував Сталіну про його прикрі помилки. Невдовзі після перемоги, 24 травня 1945 р., Сталін зазначив, що «в нашого уряду було немало помилок, у нас були моменти розпачливого становища в 1941–42 роках...»[1549] Він «визнав за необхідне очистити вулиці від калік, у яких він бачив огидні сліди війни». Бажаючи «відкинути згадки про війну», Сталін 1947 р. «знизив статус Дня Перемоги з державного свята до рівня звичайного робочого дня». Він навіть заборонив публікацію деяких ганебних наказів, виданих під час війни, і посилання на них: наказ № 270 (16 серпня 1941 р.), який «прирівнював потрапляння в полон до державної зради і погрожував сім’ям військовополонених тяжкими наслідками»; наказ № 227 (28 липня 1942 р.) — наказ «жодного кроку назад». Сталін боявся показу своїх помилок у мистецтві та літературі. Але спогади про війну так міцно увійшли в життя людей, що сталінський уряд просто «не міг накласти реальне табу на тему війни [в літературі і мистецтві], як у випадку чистки й терору тридцятих років, над якими нависала зловісна тиша»[1550].
Сталіну було ясно, що війна й перемога принесли нові турботи у внутрішню й зовнішню політику. Хоча він, звісно, й не міг контролювати увесь світ, але йому пощастило втримати визволену Радянською армією Східну Європу під радянським впливом. Він зробив це, розпочавши в країні нову п’ятирічку, а в зовнішній політиці — холодну війну. В душі Сталін, здається, то намагався пристосуватися до нових повоєнних порядків, то боровся проти них.
Найбільшою проблемою, як зазначив Фридрих Ц. Барґхорн, був «вплив західних культур на радянське населення»:
«Хоч він існував завжди, але контакти під час війни були настільки не на користь Союзу, що створили нову велику проблему. Єдиним більш-менш близьким до цього впливу явищем в усій російській історії було інтелектуальне шумування серед російських офіцерів після наполеонівських війн, що призвело до декабристського повстання»[1551].
Важко уявити, що добре обізнаний з історією Росії Сталін не міг провести аналогії з війною проти Наполеона[1552].
У Сталіна були всі причини боятися військових командирів. Повоєнні злидні в тріумфальній країні не могли не спокусити деяких командирів на вияви гостро критичного ставлення до політичного керівництва країни, хоча немає інформації навіть про те, чи мріяло військове командування повторити повстання декабристів[1553].
Престиж Радянської армії та її командирів, набутий перемогою, був ще однією проблемою для Сталіна: в нього з’являлася серйозна конкуренція. Саме Г. К. Жуков та інші військові командири мали не менші заслуги, ніж Сталін, урятувавши країну від нищівного розгрому на початку війни і зрештою довівши країну до перемоги. Маршал Жуков, який довів Радянську армію до Берліна, мав таку пошану військових і таку популярність серед населення, що став серйозною загрозою Сталіну. Через це подорож до Сполучених Штатів, яку планував Жуков, ніколи не відбулася[1554]. На Донбасі у липні 1947 р. колгоспниця Тетяна Кабан начебто сказала, що «після демобілізації Червоної армії нашою країною керуватиме Маршал Жуков, а Сталін піде у відставку. Жуков розпустить колгоспи, й народ буде жити індивідуально»[1555]. На початку 1946 р. під час одного антисемітського заворушення робітник Омелян Макаренко навіть зробив Жукова антиєврейським хрестоносцем: «Жуков недавно гостював у Сталіна і в бесіді з ним заявив: ми перемогли, тепер нам уже ніхто не страшний, але життя наше покращиться лише тоді, коли знищимо жидів»[1556].
Жукова відкликали з Берліна у березні 1946 р. Була заарештована група військових командирів; одного з них змусили написати звинувачення на Жукова, де зазначалося, що він домагається влади, незадоволений політикою Сталіна і т. п. Жукова охарактеризували як бонапартистського претендента на владу[1557]. Подальший розвиток подій не має прецедентів. У червні 1946 р. Сталін скликав Вищу Військову раду, до якої він також запросив усіх членів Політбюро, маршалів та генералів. Хоча Молотов, Берія, Булганін та генерал П. І. Голіков накинулися на Жукова, більшість маршалів була на його боці. Зокрема, маршал І. С. Конєв взяв слово й категорично заперечив усі закиди на адресу Жукова. Коли Сталін відповів звинуваченнями, мовляв, Жуков узурпує військову славу, Конєв відповів: «Ну, це дрібниці». Конєв згодом згадував цей епізод і пояснив свою сміливість: він тоді вважав, що якщо він та інші не захистять Жукова, то буде повторення 1937 р., і що, крім того, і він сам, і всі інші стали під час війни хоробрішими, ніж раніше. Сталіну довелося змиритися з цією помітною зміною, виявом процесу десталінізації. Нагадавши Жукову про скромність великих російських полководців минулого, як-от Суворова, Кутузова і Скобелєва, Сталін висварив його за начебто брак скромності й просто усунув із посади[1558].
Війна породила критичні погляди в населення, розширила його світогляд і заохотила людей думати інакше. Проживання під владою німців десятків мільйонів радянських громадян, а також те, що військовополонені, солдати та остарбайтери побачили й спробували життя на Заході, стало зовсім новим чинником у політичному житті Радянського Союзу. Критичні погляди, однак, не призвели до обговорення реальних альтернатив радянському режимові[1559]. Не сталось і декабристського повстання. Попри це, люди стали вимагати кращого життя і стали менш боязкими у вияві своїх політичних поглядів. Маршалу Конєву вистачило мужності заступитися за начебто беззахисного Жукова. Можливо, таких сміливців, як Конев[1560], було небагато, але архіви засвідчують, що радянські громадяни після війни стали висловлюватися вільніше, ніж раніше.
За репатрійованими пильно наглядали після повернення з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія», після закриття браузера.
