Читати книгу - "Вушко голки"

А ще оте його марення: «У Кале чекають на примарну армію».

«Ви маєте знищити радіопередавач».

Навіщо комусь брати з собою на рибну ловлю плівку з фотографіями?

Вона зразу зрозуміла, що він не божевільний, ні.

Ця субмарина — німецька, а Генрі — шпигун! І зараз, просто зараз він виходить на зв'язок із цим підводним човном!

«Ви маєте знищити радіопередавач».

Не можна здаватися зараз, ні. У неї немає на це права — зараз під загрозою не тільки її життя. Треба зібрати себе докупи і зважитися на свій останній вчинок — заради Девіда та всіх хлопців, що померли на війні.

Вона знала, що робитиме. Так, буде боляче. Буде дуже боляче. Вона може померти. Але вона народжувала дитину — так чого тут вже тепер болю боятися! Гірше, ніж пологи точно не буде.

Люсі наважилася. Якби мала час — заховала б кудись Джо, щоб він не бачив, але часу не було, бо чоловік от-от знайде потрібну частоту, і тоді точно кінець.

Треба знищити передавач. А оскільки біля нього стоїть Генрі з обома рушницями — він її просто застрелить.

Значить, треба діяти інакше. Люсі взяла стілець, поставила його посеред кімнати і викрутила лампочку. Потім злізла, підійшла до дверей і клацнула вимикачем.

— Ти що, хочеш поміняти лампочку? — спитав Джо.

Люсі знову залізла на стілець, глибоко вдихнула та встромила два пальці в гніздо. Щось бахнуло, потім мить шаленого болю, а далі — темрява.

Фабер чув, що внизу щось відбувається, але часу було мало. Він виставив потрібну частоту, увімкнув передачу та узяв мікрофон. Агент уже відкрив було рота, щоб почати говорити, але тут знову почувся шум, і вогники на передавачі згасли.

Його обличчя перекосило гнівом. Ця жінка закоротила увесь будинок! Він таки недооцінив її! Треба було відразу її вбити. Що, в біса, з ним сталося? Він ніколи раніше не вагався. Ніколи, аж поки не зустрів цю жінку!

Шпигун схопив одну рушницю й побіг униз. Малий плакав, а Люсі лежала на порозі в кухні непритомна. Фабер побачив порожнє гніздо лампочки, стілець — і похолов. Господи, вона встромила туди пальця!

— Господи Боже! — вирвалося в нього. Люсі розплющила очі. Тіло пульсувало болем. Генрі стояв над нею з рушницею в руках. — Та навіщо ж ти туди голими руками полізла? Не могла викрутку засунути?

— Я не знала, що можна викруткою.

Він шоковано потрусив головою.

— Ну ти точно неймовірна жінка, — Фабер підняв рушницю й націлив на неї. А потім знову опустив. — Чорти б тебе побрали!

Він кинув погляд на вікно.

— Бачила, значить?

Вона кивнула.

Якусь мить він мовчки стояв, а потім пішов до дверей. Ті були забиті дошками. Прикладом рушниці він розтрощив вікно кухні й виліз.

Люсі повільно встала на ноги, і Джо в сльозах охопив її руками. Підняти малого сил не було. Вона повільно прошкандибала до вікна і визирнула. Фабер біг до скелі, а субмарина десь за милю від берега чекала на нього. Доволі швидко чоловік дістався краю та звісився з нього. Вочевидь, він збирається плисти до човна.

Господи, невже це ще не все?

Вона зітхнула, вилізла з вікна та, ігноруючи крики Джо, побігла за Генрі.

Добігши до краю скелі, Люсі лягла на живіт і обережно звісила голову. Він був уже десь на середині майже вертикального схилу. Помітивши її, Фабер на мить закляк, а потім почав злізати швидше. Небезпечно швидко.

Спочатку Люсі хотіла полізти за ним, але що б вона робила далі? Спинити його вона однаково не зможе.

Земля на краю поповзла під рукою, і жінка відсахнулася від урвища, щоб не впасти. Та раптом у неї з'явилася ідея.

Люсі відповзла трохи від краю й обома руками щосили вдарила об землю. На ґрунті пішла тріщина. Жінка засунула в неї долоню й почала штовхати землю. Нарешті шмат грунту розміром із добрячий гарбуз відділився. Люсі знову перехилилася, відшукала Генрі, прицілилася та відпустила шмат землі. Вийшло не дуже точно — брила пройшла біля його голови та впала на ліве плече. Тримався чоловік лівою рукою, тому на якусь мить він втратив рівновагу. Поранена права рука почала намацувати опору, силою тяжіння Фабера відштовхнуло від схилу — і раптом він уже опинився у повітрі. А за мить його тіло важко гепнулося на скелястий берег.

Голка навіть не скрикнув.

Тіло впало на плаский камінь, що трохи видавався з води. Від моторошного звуку удару Люсі почало нудити. Фабер лежав там унизу, наче зламана лялька — руки розкинуті в боки, голова вивернута під жахливим кутом. По каменю потекло щось огидне, і жінка відвернулася.

Ось і все. Вона його вбила.

Навколо почало відбуватися щось неймовірне. У небі з'явилися три винищувачі, які з гучним ревом почали обстрілювати субмарину. На схилі показалися четверо моряків, що впевнено крокували в бік будинку. Один з них голосно командував:

— Ліва, ліва, раз, два, три!

Ще один літак сів на воду. Звідти спустили шлюпку, і чоловік у рятівному жилеті почав швидко гребти до берега. З-за мису вийшов невеличкий корабель і агресивно попрямував у бік субмарини. Та швидко занурилася.

Тим часом шлюпка вже досягла каменю під скелею, і чоловік оглянув тіло шпигуна.

З-за мису вийшов ще один катер — берегова охорона.

Один із моряків, що зайшли в будинок, помітив Люсі та вийшов до неї:

— Сонечко, ти як? Ходімо, там у будинку донечка за тобою бідкається.

— Це хлопчик. Я таки його підстрижу, — Люсі чомусь усміхнулася.

Блоггс скерував шлюпку до тіла на камені, причалив і виліз на його пласку поверхню.

Це точно Die Nadel.

І він мертвий. Жодних сумнівів. Його череп розтрощило об камінь, наче скляну вазу. Оглянувши тіло уважніше, Блоггс помітив, що перед смертю йому добряче дісталося: понівечена права рука та серйозно пошкоджена нога. Він обшукав тіло. Стилет знайшовся там, де він і очікував, — на лівій руці. У внутрішній кишені дорогого на вигляд піджака (залитого кров'ю) лежали гаманець, документи, гроші та маленька бляшанка з негативами — двадцять чотири кадри. Блоггс підняв один і подивився проти сонця, що вже вийшло над горизонтом: саме ті знімки, які Фабер відправив у португальське