Читати книгу - "Королева пустелі"

всередину — «була дуже люб’язною, ввічливо віталася з усіма солдатами». Величезний список контактів, уміння орієнтуватися на місцевості й складати мапи, а також скрупульозна методика ведення записів принесли Ґертруді офіційний титул.

Майор міс Белл приїхала до Каїра, вона була першою жінкою-офіцером в історії англійської військової розвідки. Звання майора вона отримала з люб’язності, однак в офіційній звітності її записали офіцером штабної служби другого рангу. Якби в той час існувала організація жіночої допоміжної служби ВМС, Ґертруда носила б їхню біло-блакитну уніформу з білими відмітками за політичну службу. Однак свого часу вона одягала бавовняні біло-блакитні смугасті сукні з квіточками на талії й великі солом’яні капелюхи, які чіпляла на вішака поряд з кашкетами і тропічними шоломами службовців; вечорами вона переодягалася в шовкові сукні вільного крою й доповнювала їх короткими піджачками. «Місцеві військові занепокоєні тим, як себе з нею поводити і до яких матеріалів її слід допускати, — перед Ґертрудиним приїздом у листі своїй дружині написав Гоґарт, який саме обіймав пост лейтенанта-командора Королівського військово-морського добровольчого резерву в Каїрі. — Я сказав їм, що вона сама все врегулює, і їм не варто перейматися!». 3 січня 1916 року Ґертруда написала додому: «Маючи звання штабного офіцера, я починаю відчувати себе як риба у воді! Ну хіба ж це не смішно?!».

Сер Гілберт Клейтон був головою військової розвідки Єгипетської армії до переведення на роботу сера Генрі Макмаґона, нового верховного комісара і, по суті, правителя Єгипту. Лейтенант-командор Гоґарт замінив свою краватку-метелика археолога та пом’яті лляні жакети на білу накрохмалену військово-морську уніформу й приєднався до Клейтона, щоб разом сформувати арабське бюро, новий апарат розвідки у справах Аравії. Для співробітників — їх було п’ятнадцять — Гоґарт був наставником і суддею, який проводив гучні обговорення та суперечки; Клейтон — центром затишшя, який безшумно застосовував свій сильний вплив. За словами Лоуренса, його вплив був, наче олія, що «непомітно й наполегливо розтікалася всією поверхнею».

Колектив бюро розмістився в каїрському готелі «Ґранд Континенталь», а їхні офіси розташувалися по сусідству, у ще більш грандіозному готелі «Савой». На стелі крутилися вентилятори, лунали дзвінки, а готельний персонал, одягнений у довгі ряси до підлоги, приносив таці з кавою та м’ятним чаєм. Гоґарт з майором Лоуренсом, форма якого була пожмакана й замащена маслом для мотоцикла «Тріумф», уже пообкладали настінні полиці довідниками з усі тем, що хоч якось стосувалися Близького Сходу. Незважаючи на веранду з плетеними кріслами й пальмові сади під пекучим полуденним сонцем, просякнута тютюновим димом атмосфера більше нагадувала кімнатки з панельними стінами в Оксфорді, ніж північно-африканську туристичну розкіш. Для Ґертруди, яка пережила велику втрату й довгий час ізолювала себе від суспільства, ця атмосфера була занадто компанійською. День, який вона провела з леді Анною Блант, став «оазисом миру та спокою після галасу й натовпу Каїра. Як же я ненавиджу готелі й постійну публічність, яку вони до себе притягують! А після довгих місяців самітницького існування моя відраза до них стала сильною, як ніколи».

Каїр був захищеним серцем британського протекторату, під яким знаходився весь Єгипет, і його центром управління. Умовно хедив, чи король, ще підпорядковувався туркам, однак коли 1875 року він збанкрутував, британці внесли за нього заставу, а натомість вимагали відкрити свою резиденцію. І тоді Британія впровадила там власну адміністрацію; це було схоже на те, як діяли турки на всьому Близькому Сходу.

Ґертрудині листи з Каїра додому стали коротшими та дещо розмитими. Вона не розповідала про розумних людей, які її оточували. Це ж, як не крути, секретна служба. З військової погляду, це була обрана і, можливо, навіть підривна структура, працівники якої наділені надзвичайною свободою займатися своїми власними справами. Розгляд важливих міжнародних схем і завуальований характер їхніх обговорень породжували багато підозр, які виникали з боку працівників розвідувальної служби в Індії та передавалися до Лондона самим намісником короля.

Перший шок від приїзду минув, і Ґертруда почала швидко втягуватися в новий захопливий світ. У відділку та під час компанійських вечерь Ґертруді вдалося познайомитися з поважними персонами з кола, членом якого вона тепер стала. Як відзначив Гоґарт після свого короткого візиту до Лондона, «Ґертруда починає проникати в це місце». У неї було багато спільного з археологом Леонардом Вуллі, який виконував обов’язки Гоґарта як керівника управління в Кархемиші, місті, що його розкопали 1911 року; саме тоді Ґертруда й познайомилася з Лоуренсом. Зараз Вуллі працював головою розвідувального відділення в Порт-Саїді і більше за всіх був радий бачити Ґертруду в Єгипті. За словами Лоуренса, він сидів у своєму кабінеті, пишучи «для преси пустотливі промови, що приховували правду».

Сер Марк Сайкс з легкістю пережив перший рік. Пихатий католик-землевласник і близький сусід Беллів у Йоркширі, Сайкс був дратівливий самовпевнений мандрівник, який опублікував книги про свої експедиції до Близького Сходу. Ґертруда познайомилася з ним у Хайфі 1905 року, але за вечерею вони пересварилися після того, як він назвав арабів «тваринами» і описав їх «боягузами, хворими та ледарями». На той час вони обоє збиралися їхати до Джебель-аль-Друза; пізніше Сайкс звинувачував Ґертруду в тому, що вона його обдурила, аби дістатися туди першою. Він написав своїй дружині Едіт: «Дідько б узяв ту дурнувату деренькучу балаболку, сентиментальну плоскогруду мужикувату жінку, вертихвістку, що бігає по земній кулі, торохкотливу негідницю!». Його злість, мабуть, була справедливою. Ґертруда справді дісталася туди першою і цілком могла скористатися якимись хитрощами, щоб його затримати. Є припущення, що для того, аби Сайксу відмовили у дозволі пересуватися пустелею, у своїй розмові з валі Дамаска Ґертруда розпустила неправдиву чутку, начебто Сайкс був шваґром прем’єр-міністра Єгипту. Якимось чином їм усе-таки вдалося залатати свої вічно загострені стосунки; Ґертруда написала Флоренс: «Я часто з ним бачуся». Сайкс був головним радником британського уряду з питань британсько-арабських відносин у військовий час, та куди б він не втручався, багаж його упереджень щоразу очорняв ситуацію, руйнуючи успіх і перспективи.

Невгамовний Джордж Ллойд з банківської сфери теж втручався. Він був нахабною людиною, експертом з питань фінансів, політики і торгівлі, а також непохитним прибічником заслуг британського імперіалізму. У Каїрі він залишився ненадовго. Короткозорий і богемний Обрі Герберт перетнув Синайський півострів 1907 року. Його вільне володіння турецькою мовою слугувало для бюро корисним інструментом. А ще там фігурував східний секретар сер Рональд Сторрс, який працював позмінно з сером Елдоном Горстом і Кітченером, резидентами до приходу на службу Макмаґона. Сторрс був найцікавішим представником арабського бюро — кмітливий, дивакуватий та ерудований. До Лоуренса його вважали найгеніальнішим англійцем на Близькому Сході, «надзвичайною