Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

на комунікатор важливе повідомлення. З того, як змінилось обличчя монарха, тіронієць зрозумів, що повідомлення неприємне, якщо не загрозливе.

— Ну ось і ворожа відповідь на наші променеві удари, — мовив монарх. — Не забарилась… Адельми щойно почали створювати фрактальну істоту вищого порядку.

— Себто, сір? — не зрозумів Марков.

— Адельми будують зі своїх тіл організм, формою подібний до велетенської адельми, — пояснив Теслен. — Он нехай нам генерал Маккосліб розповість детальніше, він знається на фрактальних ксеноформах.

— Якщо, сір, ви маєте на увазі бальсанських фракталів, — підвівся Ланс, — то цей мій досвід навряд чи має цінність стосовно адельм. Можу лише доповісти, сір, що фрактальність у чужих істот, на відміну від земної фауни, є одним із регулярних виявів симбіонтності. З маленьких істот у кризовій ситуації складається потужний організм, часто-густо з такими можливостями, що на порядок або й на два порядки перевищують можливості малого фракталу. Ця генетична здатність до кризової фрактальності простежується і у поліпод на Бальсані, і у кідронійських головоногих, і у ноланських Maxeniza arterygota.

— Тобто «суперадельма», яку зараз будують ці тварюки, буде здатна спалювати однією своєю «кулькою» цілі міста? — поцікавився комфлотом-три. Задаючи питання, він гарячково пробігав пальцями віртуальною клавіатурою планшету.

— Я думаю, що вони будують те, що ви назвали «супер-адельмою», зовсім не заради спалення міст, — припустив Маккосліб.

— А заради чого ж тоді?

— Удар по їхніх гніздах ми завдали з орбіти. Відповідно, ксеноморфи будують організм, здатний знищувати керованими плазмоїдами наші орбітальні об’єкти. Це ж, адмірале, елементарна схема «виклик-відповідь». Раніше адельми в той самий спосіб навчились збивати дискоїди на відносно великих висотах. Але тоді вони з’єднували сили лише чотирьох особин, а для боротьби з орбітальними нападниками з’єднають, щонайпевніше, енергетичні можливості кількох тисяч. Відповідно, запустять на орбіту великий плазмоїд.

— Не встигнуть. Ми їх спалимо раніше.

— А я б, заради експерименту, ще почекав знищувати «суперадельму», — сказав Ланс. — Треба подивитись, на що ж вона реально буде здатна. Сумнівно, щоби такий великий складний організм був спроможний швидко пересуватись поверхнею планети. Знищити його ми завжди зможемо.

— Пропонуєте ризикнути орбітальними базами колонії? — не зрозумів міністра лорд Наварін. — А ви не занадто щедро розкидаєтесь життями і грошима, Маккослібе?

— А що йому, він же вчений, — буркнув імператор.

— Плазмоїди, сір, не ракети, до орбіти швидко не долетять, — насмілився заперечити Ланс. — База встигне ухилитись, змінивши орбіту.

— Змінити орбіту, генерале, не так легко, як вам здається, — запевнив його комфлотом-три. — Я ось щойно надіслав своїм аналітикам завдання прорахувати цю нову ситуацію. Особисто я, сір, — адмірал подивився в бік Теслена, — вважаю її надзвичайною. Вперше в історії ксеноморфи намагаються атакувати нас у космосі. Це ж треба!.. Але, попри все, нехай аналітики поміркують, зважать на кожну дрібницю. Якщо їхні прогнози будуть містити хоча б тридцятивідсотковий рівень реальної небезпеки, я знищу монстра до того, як він спробує застосувати свою зброю…

— …Коли я дам тобі на це дозвіл, — докинув імператор.

Згідно з імперською Конституцією, саме Охоронець прав і свобод світів мав право довічно обіймати посаду Верховного головнокомандувача Зоряного Флоту.

27

Цирк Мефістофель, Аврелія (6КА81:4),

зоряна система Мійтри (HD168443).

11 юна 417 року Ери Відновлення.

Велике тіло, збудоване з десятків тисяч малих, вимагало самодостатності. Тому воно відбирало самодостатність у будівельного матеріалу. Сотня за сотнею, тисяча за тисячею, адельми віддавали ознаки своєї окремості фракталові вищого порядку — велетенській істоті, яку люди назвали «суперадельмою», хоча насправді ця мисляча сутність мала небагато спільного з примітивним хижаком Adelma polaria bipunctata. В цій сутності народилася, зростала і дорослішала щойно народжена особистість. Вона ледь почала себе усвідомлювати, тільки-тільки відчула себе планетарним Духом, що вбирав до своєї самодостатності потоки енергій, коли двонога сарана кинула їй виклик.

Планетарний Дух не був готовим до війни, хоча вже знав про ворога своєї планети — расу хижих істот, яка прибула сюди з безодень космосу, назвала його світ Аврелією, збудувала тут свої кубла і знищила правдиву природу, засіявши рівнини чужими і хирлявими рослинами, привезеними з раніш розграбованих та сплюндрованих нею світів. Він відчував, що сил для боротьби з расою двоногих у нього замало, але ворог не дав часу для добудовування його фрактальної структури. Високо в небі його планети вже готувались до бою ворожі апарати, наповнені могутніми знаряддями знищення. Тому Дух Планети прийняв ворожий виклик, недобудувавши свого тіла.

Він вичерпав із червоточини велике згущення сили, розмістив його на межі вимірності й сформував на цій межі промінь. Цим променем, наче мечем, Дух Планети розрізав корабель чужої раси, який готувався його атакувати. Він відчув, як гинуть двоноги, і йому не сподобалося це відчуття. Він не був кровожерливим і не бажав смерті нікому, навіть ґвалтівникам свого світу. Але він мусив боротись за своє виживання, і боровся.

Потім він знищив мечем-променем спрямовані проти нього прудкі апарати, випущені з орбітальних кораблів. Але це стало останньою з його перемог. На обрій зійшли нові апарати двоногих, і вони спрямували на його тіло свої мечі-промені. Поранений Дух Планети відчув, як розпадається його тіло, як згорають його клітини-адельми, як виходять з-під його влади потоки енергій. Він ще не дозрів до відчуття болю, тому усвідомив лише безмежний смуток за тим буттям, яке не судилося йому як тривалість. В останню й межову мить свого засмучення планетарний Дух звернувся до Благих Сил, що підносились над Всесвітом у незримій і безмежній могутності. Й ті зглянулись над мешканцем гинучого тіла і прийняли його (а може, лише його здивовану тінь) до свого безсмертного і всепримиряючого лона.

28

Фавели на пагорбі Ередом,

передмістя Астера, планета Аврелія (6КА81:4),

зоряна система Мійтри (HD168443).

11 юна 417 року Ери Відновлення.

— Як називаєшся, ґ’їма папая[78]? — запитав хлопець, тіло якого з ніг до голови вкривали кольорові тату.

— Наталія, — відповіла клонка ка-ем дев’ятсот вісімдесят першої серії.

— Кумедне ім’я, — оцінила дівчина з волоссям кольору авреліанської трави. — Ти з Ноли?

— З Ноли, — підтвердила Наталія і спробувала підвестись з ліжка. В неї не вийшло. Її тіло, обпечене пострілом з поліцейського паралізатора, все ще відмовлялось виконувати координовані рухи. Клонці стало страшно. Вона чула, що поранення, спричинені паралізатором, скалічують на довічно.

— Болить? — у голосі дівчини Наталії почулося співчуття.

— Стегно пече, а ліву ногу майже не відчуваю.

— То все минеться, — запевнив клонку татуйований. — Минулого року Шкрякові влучили в плече. Він також спочатку не міг рухати рукою, а потім все стало ульт[79]. І стріляв потім з тієї руки, і бився.

— Шкряк — його брат, — пояснила клонці дівчина.

— Ви не бачили там,