Читати книгу - "Пригоди Олівера Твіста"

де богаділки прали казенну білизну і звідки саме чувся гомін голосів.

— Гм! — мовив містер Бамбл, набираючи свого звичного статечного вигляду. — Принаймні ці баби й надалі поважатимуть мої права. Гей, ви там! Чого пельки порозкривали, паскудниці?

З цим вигуком він відчинив двері й грізно зайшов до пральні, але відразу ж лютий вираз щез із його обличчя й він злякано скулився: перед ним — звідки вона тут узялася? — стояла його дружина!

— Любонько, — промимрив містер Бамбл, — я не знав, що ви тут!

— Він не знав, що я тут! — повторила місіс Бамбл. — А чого тобі тут треба?

— Я подумав, що ці жінки забагато базікають, замість працювати, любонько, — відповів містер Бамбл, кидаючи збентежений погляд на двох старих богаділок, що, стоячи над балією, зловтішно перешіптувались, явно глузуючи з жалюгідного вигляду наглядача робітного дому.

— Ти подумав, що вони забагато базікають? — перепитала місіс Бамбл. — А, власне, яке твоє діло?

— Але ж, любонько… — покірно почав був містер Бамбл.

— Ні, ти мені скажи, яке твоє діло? — наполягала місіс Бамбл.

— Ваша правда, любонько, хазяйка тут ви, — смиренно погодився містер Бамбл. — Але я подумав, що, може, ви зараз десь-інде…

— Так от, затям собі, містере Бамбл, — твердо мовила його дружина. — Ми тут обійдемося без тебе. І краще покинь стромляти свого носа куди не слід, покинь клеїти дурня людям на посміх, бо з тебе ж усі сміються, тільки-но ти відвернешся! Ну, геть звідси, геть!

Містер Бамбл побачив невимовний захват на обличчях обох богаділок, почув, як весело вони хихотять, і його аж пересмикнуло. На мить він завагався, але місіс Бамбл, якій уже урвався терпець, зачерпнула ковшем мильної піни і, показавши йому на двері, звеліла негайно забратися геть, поки вона не облила з голови до ніг його високоповажну персону.

Що йому лишалося робити? Він безпорадно озирнувся й подався до дверей; не встиг він зачинити їх за собою, як богаділки, що доти насилу стримували свій захват, зайшлися верескливим сміхом. Тільки цього і бракувало! Його принижено в них на очах! Увесь авторитет, саму гідність його втоптано в багно на радість жебракам! З височини своєї парафіяльної величі, з посади парафіяльного бідла він скотився на самісіньке дно, і не просто на дно, а під каблук сварливої жінки!

— І все це за якихось два місяці! — мовив містер Бамбл, пригнічений гіркими думками. — Два місяці! Всього два місяці тому я був паном не лише сам над собою, а й над усіма в робітному домі, а тепер…

Ні, таке годі стерпіти. Містер Бамбл дав ляпаса хлопчакові, що відчинив перед ним хвіртку (в задумі своїй він і не помітив, як дійшов до воріт), і подався куди очі світять вулицею.

Він пройшов однією вулицею, потім другою, поки прогулянка не притупила гостроту його розпачу, викликавши натомість почуття спраги. Кілька трактирів він проминув і нарешті зупинився перед шинком, який ховався у завулку. Зазирнувши у вікно, він пересвідчився, що, крім одного відвідувача, там немає нікого. В цю мить уперіщив рясний дощ, і це поклало край його ваганням. Містер Бамбл увійшов і, замовивши біля стойки чого-небудь міцного, вступив до кімнати, яку перед тим оглянув знадвору.

Чоловік, що сидів там, — високий, смаглявий, у широкому плащі, — скидався на чужинця. Йото втомлений вигляд, запорошений одяг наводили на думку, що прибув він здалека. Незнайомець скоса глянув на містера Бамбла й тільки ледь кивнув головою у відповідь на його привітання.

Містерові Бамблу стало б гідності й на двох, навіть якби незнайомець виявився більш компанійським; тож він мовчки попивав свій джин з водою й читав газету з вельми поважним, бундючним виглядом.

Але, як часто трапляється за подібних обставин, містера Бамбла так і тягло бодай краєчком ока глянути на незнайомця; та щоразу, коли він піддавався цьому непереможному бажанню, йому доводилося ніяковіти й відводити очі, бо виявлялося, що незнайомець у ту саму мить крадькома позирає на нього. Збентеження містера Бамбла посилювалося ще й тим, що погляд у незнайомця був якийсь дивний: у його проникливих, блискучих очах таїлася така підозріливість, така недовіра, що аж страшно було в них заглядати.

Так вони ззирнулися кілька разів, і врешті незнайомець порушив мовчанку, спитавши хрипким, глухим голосом:

— Це ви мене шукали, зазираючи у вікно?

— Ні, не вас, якщо ви не містер…

Тут містер Бамбл затнувся, бо йому кортіло довідатись, як звуть незнайомця, і він сподівався, що той мимоволі підкаже йому.

— Так, бачу, що не мене, бо ви б тоді знали моє ім'я, — мовив незнайомець, і самовпевнена глузлива посмішка скривила його уста. — Але ви його не знаєте, і раджу вам не цікавитися ним.

— Я зовсім не хотів образити вас, добродію, — велично зауважив містер Бамбл.

— І не образили, — відказав незнайомець.

По цій короткій розмові знову запала мовчанка, і знову-таки першим порушив її чоловік у плащі.

— Мені здається, — сказав він, — я вже бачив вас колись. Хоч це було мимохідь, на вулиці, і вдягнені ви були інакше, я вас усе ж таки впізнав. Ви служили тут колись бідлом, правда?

— Атож, — трохи здивовано відповів містер Бамбл. — Парафіяльним бідлом.

— Так-так, — кивнув головою незнайомець. — Саме в цій ролі я й бачив вас. А тепер ви хто?

— Наглядач робітного дому, — промовив містер Бамбл повільно й поважно, мовби остерігаючи його від недоречної фамільярності. — Наглядач робітного дому, добродію!

— І, безперечно, ви, як і раніше, не забуваєте про власні інтереси? — провадив незнайомець, пильно дивлячись містерові Бамблу в очі, що аж вирячилися від здивування. — Не соромтеся, кажіть правду, чоловіче. Як бачите, я вас добре знаю.

— Гадаю, жонатий чоловік не менше, ніж нежонатий, має радіти з кожної нагоди чесно заробити дещицю грошей, — збентежено відповів містер Бамбл і, наставивши долоню дашком над очима, оглянув незнайомця з голови до п'ят. — Ми, парафіяльні службовці, заробляємо не так багато, щоб нехтувати якоюсь додатковою винагородою, коли її пропонують чемно і красно.

Незнайомець посміхнувся і знову кивнув, мовби кажучи, що перед ним саме той, що треба, а тоді закалатав дзвіночком.

— Налийте сюди ще, — звелів він, подаючи шинкареві порожню склянку містера Бамбла. — Тільки як слід гарячого і міцного. Я правильно замовляю?

— Ну, не аж надто вже міцного, — відповів містер Бамбл, делікатно кахикаючи.

— Отже, ви все зрозуміли, хазяїне, — з притиском мовив незнайомець.

Шинкар посміхнувся і за хвилину приніс паруючий кухоль; від першого ж ковтка в містера Бамбла виступили сльози.

Незнайомець зачинив двері та вікно й сказав:

— А тепер слухайте мене. Я приїхав сюди сьогодні, щоб розшукати вас. І тут, видно, не обійшлося