Читати книгу - "Пірат"

б почати як клерк чи секретарка, доки достатньо не підучуся.

— Ти вмієш стенографувати чи друкувати? — спитав він.

— Я трохи вмію друкувати.

Він помовчав, а потім похитав головою.

— Боюсь, що ні. Навіть для цих посад нам потрібні люди, які для цього навчалися.

— Я могла б сидіти на прийомі. Я залюбки почну з чого завгодно.

— Ти моя дочка. Як ти гадаєш це буде виглядати?

— Ніхто про це навіть не взнає. Ми зможемо це втаїти.

— Ні. Це не пройде. В такій роботі таємниць немає.

Вона була в розпачі.

— Я не повернуся в ту школу,— сказала вона вперто. — Я її ненавиджу.

— А ти і не мусиш. У мене є інша задумка.

Вона поглянула на нього з надією.

— Якщо те, про що ти говориш,— серйозно, я можу влаштувати тебе до університету в Штатах, де ти змогла б опанувати менеджмент. За кілька років ти б мала достатньо знань, щоб обійняти якусь посаду в нашій організації.

— На це підуть роки,— сказала вона нетерпляче. — А що як зараз? До того часу, як я закінчу навчання, все буде зроблено.

Він засміявся.

— Я так не думаю. Роботи більш аніж достатньо і вистачить її на два наших з тобою життя.

— А чи не можу я навчатися прямо тут? — спитала вона. — Таким чином, я могла б навчатися і одночасно, після занять, працювати.

— Це — не рівноцінно. Все, чому вони можуть навчити тебе — стенографії, друкуванню і,можливо, простій бухгалтерії.

— Це було б початком, а якби я побачила, що мені це вдається, то могла б поїхати навчатися до Штатів.

— Дай мені це обмізкувати.

— Тут немає про що думати,— сказала вона, мов про вирішену справу. — Я чула, як твій співробітник телефонував до банку, шукаючи секретарок. Поки ти чекаєш на них, я могла б відповідати на телефонні дзвінки і бути твоєю секретаркою. Я дуже вправна на телефоні. Справді.

Він засміявся.

— Ти дуже рішуча молода особа.

Вона витримала його погляд.

— Ти просто не знаєш наскільки.

— Я починаю усвідомлювати,— він весело хмикнув, та потім посмішка зникла з його лиця. — Ти знаєш, я маю обговорити цю справу з твоєю матір'ю.

— Чому? До цього ти ніколи з нею про мене не говорив.

— Це те, що вона тобі казала?

— Так.— На мить вона опустила очі, потім знову підняла на нього свій зір. — Чому ти ніколи не хотів нас бачити, після того як залишив нас?

Бейдр витримав її погляд.

— Це те, що сказала твоя мати?

Вона кивнула.

Бейдр мовчав. Який сенс був говорити про те, як багато разів він прохав про можливість побачити її чи їй відвідати його, а закінчувалося це одним і тим же: Маріам відмовляла йому, говорячи, що вона не хоче мати з ним нічого спільного. Лейла знала лише те, що він залишив їх, і так повинно і залишатися. Він глибоко вдихнув, а потім поволі випустив повітря.

— Ну, це неправда,— сказав він тихо.

Вона мовчала. Він відчував, що вона сумнівається.

— Та зараз це не має значення,— сказав він м'яко.— Ти тут, і я говорю з тобою.

Вона кивнула, все ще мовчки.

— Розкажи мені,— ніяково сказав він,— як там твоя сестра?

— Добре. Вона заміжня. З нею та її чоловіком я зустрічаюся рідко. У нас небагато спільного. Вони дуже благопристойні. О, так, Амаль гадає, що вона, напевне, вагітна.

Він посміхнувся.

— Ти хочеш сказати, що я скоро стану дідом?

— Це цілком можливо.

Він легенько свиснув.

— Це чисто по-американському,— сказала вона.

— Що ти маєш на увазі?

— Цей свист. Що він означає?

Він засміявся.

— Мені треба багато дечого переварити. По-перше, я тільки-но усвідомив, що я батько дев'ятнадцятилітньої дівчини, а тут ні сіло ні впало — я дід.

Лейла засміялася.

— Не зважай на це. Амаль кожного місяця гадає, що вона вагітна. Можливо, і на цей раз буде, як у попередні.

— Ти знаєш, що у тебе є два брати?

— Я знаю. Мухаммед і Самір.

— Ти знаєш, як їх звуть?

— Це не цілковита таємниця. В газетах завжди є про тебе оповіді. І фотографії.

— Вони гарні хлопці. Тобі вони сподобаються.

— Я б хотіла зустрітися з ними.

— У тебе буде нагода. Невдовзі. — Він звівся на ноги. — Де ти зупинилася?

— У подружки,— сказала вона. — Її родина живе в Женеві.

— Швейцарці?

— Так.

— Ти залишишся там чи, може, хотіла б перейти сюди, до мене?

— Як ти скажеш,— сказала вона, відводячи очі.— Гадаю, що так.

— Тоді збирай свої речі,— сказав він. — Ти