Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"

що я особисто й по-товариськи говорив українським воякам про гноблення України Росією, ніколи при тім не підчеркуючи, що в Австрії інакше, бо уважав се несмачним. За таке відношення до Австрії мусив я раз навіть ставати до рапорту. Я при рапорті заявив відверто, що почуваю себе українцем й інтереси України для мене на першім місці“.

Тепер я добре бачу, що закиди проти українців є ідентичними і в польських, і в російських часописах. Зневажливе ставлення до українців завжди було єдиним, у чому польські та російські націоналістичні кола знаходили спільну думку. Часом я для забави перекладаю українською спершу щось із польської газети, а потім — із російської. У перекладі статті звучать як написані однією людиною. Слово „українець“ у них має сталі епітети й означає „позбавлений „високої культури“, хворий на „примітивний український націоналізм“, „селюкуватий“, „нездатний до розвитку“ і так далі.

Але поляки зазвичай хитріші від росіян. Наприклад, нещодавно вони здобули від Центральної Ради фонди на відкриття польського університету в Києві, уявляєте? Ще тут їх не було. Тоді як про український університет ніхто ще й не думає, все сподіваються, що Святоволодимирський університет поволі сам українізується. Якраз! Як рак свисне.

Ви не уявляєте, любий друже, скільки тут добре вишколених більшовицьких аґентів. Здавалося би, революція в Росії була щойно, навіть менше часу пройшло, ніж зі встановлення Центральної Ради, а вони вже все так міцно тримають у своїх руках. Всюди якісь їхні шпиґи розповідають усе про ту саму вищість російської культури. Так, ніби голота, яка тепер у Росії при владі, щось про ту культуру знає. Сміх та й годі. Але люди вірять у це. Які ж люди все-таки наївні істоти!

Сподіваюся, ці листи колись знайдуть Вас, мій друже. Як мені бракує наших вечірніх розмов, співів, читань української книжки! Таких патріотів України, як Ви, ще пошукати серед тутешніх українців».

У своїй відповіді, яка так ніколи й не дійшла до адресата, Вільгельм писав:

«Поляки! Звичайно, се був колись високоцивілізований народ, я підкреслюю се ще раз, але зараз сей народ переживає свою осінь — занепад культури, — а українці — незіпсований, сильний, єдиний народ, який перебуває зараз у стадії весни. І чи може він не мати сил? Якщо дерево молоде та повне сил, то під вітром воно тільки нахиляється, але підводиться в будь-яку погоду, а якщо воно старе, то потребує, щоби його підтримували, або при першому ж вітрі воно, охаючи, зломиться, впаде і розсиплеться в пил — у ніщо! Сього порівняння мені було досить, аби зрозуміти, що відбувається з поляками і що відбувається з українцями. Треба не гадати, а спокійно і впевнено працювати. Найближче майбутнє не можна залишати без уваги.

Декілька днів тому я розмовляв з одним офіцером польського леґіону. Само собою зрозуміло, він не знав про мою прихильність, про мої наміри і, здається, мав мене за одного з прихильників польської ідеї. Він розповів мені таке: поляки Королівства розраховують лише на Західну Галичину, на Східну — ні, тому що вони зробили висновок, що український рух є ще надто сильним, із яким вони зовсім не бажають боротися. Українську справу в Королівстві провадять дуже ретельно, бо поляки кажуть, що велика Україна — це послаблення Росії та захист для Польщі й Австрії. Він також повідомив мені (ще раз нагадаю, що він не знав про мою прихильність до українців), що Україна — це загалом 60 мільйонів людей, котрі етнографічно є єдиним народом, що було би наразі для нього набагато ліпше, якби він був автономною провінцією Австрії та що, мабуть, через 50-100 років у сього народу буде можливість отримати незалежність!

Любий друже, наші справи йдуть непогано, тому ми повинні ще дужче боротися, й у сьому нас ніщо не зупинить. Буду керувати цією боротьбою, до кінця боротися за мою Батьківщину та за мій хоробрий народ.

Я Вас ще раз дуже прошу про все мені повідомляти, бо мушу дуже чітко і все-все знати.

Залишаюся завжди Ваш вірний, старий друже, щирий та вдячний.

Вільгельм Габсбурґ».

### 1998

— Я піду на пиво з хлопцями у п’ятницю ввечері. Ти не проти? — запитав Гриць по телефону.

Того дня Олесеві мав виповнитися місяць, і Галина очікувала, що Гриць пам’ятатиме про це і що вони проведуть романтичний вечір удома. Вона навіть купила торт і вино. Кохатися їм іще не можна було через її шви, та вони могли би посидіти разом, подивитися фільм чи просто поговорити при свічках. До горла підкотився клубок образи, і Галина не змогла нічого відповісти. Гриць трохи почекав і сприйняв її мовчання за згоду: