Читати книгу - "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі"

Звичним танцем вороги мчать на хижі лови,

Князь із воїнством своїм їх зустріть готовий,

Сила силу зупиня, стріли впали градом;

В грізну мить своїм полкам Костянтин дав раду:

«Ну ж бо, браття, як один, ну ж бо разом! — каже. —

Як не вдержим, і моя голова поляже».

Шаблями на смерть січуть, з ворогом змішались,

Що литвини, що Волинь в мужності змагались.

Тільки ж тьмуща-тьма татар грізно наступають

І не меншу, ніж у нас, мужність виявляють.

Костянтин на все в бою око має пильне,

Добре бачить — вороги налетіли сильні.

До поляків верхівців вислано нагально,

Щоби збоку на татар вдарили навально.

Тож поляки до Литви в поміч поспішили.

Костянтин гукає: «Гей! В кого мужня сила,

Вирятовуйте братів! Кіш хай почекає,

На життя і честь мою ворог посягає.

Завжди щастя у бою випада сміливим,

В нагороду слава їм, сором боязливим».

А татари на Литву так напосідались,

Що слабкіші од страху утікать збирались.

Замполенський Войцех тут і Вергард з Потока

Сміло наших з лівого рятували боку.

З кінних ротою сам князь, що відважний серцем,

Розметавши ворогів, всередину вдерся.

Тих гукає, що з рядів випурхнуть збирались,

Щоб при ньому, гетьмані, смілості набрались.

Знов напали на татар наскоком шаленим,

Чи не тисячу ту ж мить збили їх на землю.

Швидко щастя татарві зрадило мінливе,

Перемішані до куп збилися лякливо.

Ще гучніше до своїх Костянтин гукає:

«Хто вітчизни вірний син і за неї дбає,

Гей, покаже хай тепер мужність і відвагу.

Сам веду я вас у бій, щоб здобути славу».

Чують гетьмана свого, духом піднеслися,