Читати книгу - "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі"

Сонця промінь золотий саме засвітився.

Не один загін татар в тім бою поклали,

Ті, у кого кінь прудкий, тільки й повтікали.

А тим часом у коші царик заправляє,

На підмогу до своїх свіжих посилає,

Найдобірніших з орди на чолі з мурзами.

Ті в коші зостались, що в’язнів вартували.

А що в князі головну міць орда вбачала,

То на нього зусібіч з галасом напала,

Бо коли б його здолать татарві вдалося,

То й полкам зовсім зле зразу б повелося.

Вороги на правий бік з криком повалили,

Але наші встояли, напад той відбили.

Знову битва аж кипить, стріли свищуть страшно,

Курява потьмарила навіть сонце ясне.

Як поляки вгледіли, що на Костянтина

Знову напад від татар і яка їх сила,

На рятунок чотирма ротами спішили.

Підійшли, а вже орда наших оточила.

Й польських рот не видно вже, бо пробились сміло

Усередину, січуть той справа, той зліва.

Князя поклики усім додають відваги,

Зі своїм козацтвом він має перевагу,

Злі татарські танці рве, сам напосідає,

І за ним стрій польських рот дружно наступає.

А середній ряд, в якім польська міць стояла,

Як ударив на татар, аж земля дрижала.

Брязкіт зброї, гук рушниць та іржання коней,

Бубнів грім, ревіння труб, «гей!», «ала!» та стогін —

Все змішалось, третій раз в бій ідуть татари.

Костянтин кричить: «Гей! Гей! Діти, ще раз вдарим.

Вже звитягу бачу, ну ж, дружно напирайте,

І за волю, й за братів зв’язаних згадайте».

А тим часом одна з рот польських середину

Строю бусурманського сильно потіснила.

На татар ударили, що в’язнів пильнували,

Всіх поган до одного на коші поклали.