Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"

ГЛАВА 33 СЕРГІЙ

Захоплений перспективою продовження роду, очманілий від присутності поруч коханої жінки, злий через втечу  з дому рідної доньки, не помітив проблем у  пасербиці.  «Пасербиця»   - негарне слово, погано звучить,  я Тетяну буду новою донькою називати.

Якось неспалося. Спека, дурні думки про Ромку з Ніною нагнали дикий апетит, нажерся здуру на ніч. Зжер усе смачне, що в холодильнику було. Організм розсердився на мене й спати не збирався, поки не перетравить напхане. А коли людина не спить та ще й нервується,  їсти хочеться ще більше. Припхався я на кухню, а там Тетяна бутерброда тришарового ( це коли батона шматок, на нього сирок, ще батон, а зверху кусяра ковбаси) хом’ячить і плаче. Чого такий жор напав питати не став, а то ще подумає – жалію харчів. Організм ростущий, нехай їсть, фігура – то таке, все одно  мінливий з часом привілей.  А от чого плаче посеред ночі не спитати було просто злочинно.

—     Оцей водоспад з якого приводу?

—    Я не плачу, в око вія попала,  - я так розумію, це замість  «зникни в тумані, не псуй пейзаж». Сам молодим і колючим був. Тепер, на жаль, не їжачок, в тумані не зникаю. Бродити можу, але не зникаю. До того ж не сліпий, на столі  лежали два тестики для перевірки вагітності, коли я попив водички – вони десь випарувалися.  Навряд чи Таня фокусами о першій годині ночі бавиться. Що це були саме тестики, я впевнений на двісті відсотків. З того часу, як Свєта дізналася про вагітність, вона продемонструвала мені дві смужечки на усіх можливих видах тестів. Чи то така щаслива, чи то для більшої певності? Навіть не в курсі був, що видів тих тестів  так багацько вигадали. Тому я -  «мужик в тємі».

—    Переживаєш, що народиться мале пискля? Не плач, дівчинка. Ми з твоєю мамкою розуміємо, що  ти доросла й у тебе своє життя,- я мав на увазі, що куплю квартиру й буде жити спокійно, ночі не досипати  й бавити  немовля  ми самі з Свєтою будемо, нам таке в радість.  На експлуатацію Тетяни не претендуємо, совість є. Я думав, що в руках вона  м’яла Свєтині тести, бо вони по всій хаті були розкидані. Важко ж усвідомлювати, що ти вже не єдина дитина своєї мами, хоч тобі вже й  вісімнадцять гахнуло.

—    Правда? – навіть бутерброда кинула жувати.- А я думала засудите. У вісімнадцять…  з дитиною… без  чоловіка….

Отут я стрепенувся. Проблема малювалася більш масштабніша.

—    Чекай, ТИ – вагітна? – наважився спитати прямо й прояснити непорозуміння.

—    Ага. Вагітніше не буває… І ось цей чутливий показує, і ось цей новий теж показує дві смужки, - Тетяна подоставала усі тести, якими перевіряла активно свій цікавий стан. От впізнаю доцю моєї коханої, мислять і діють ідентично.

—     І хто автор твоєї вагітності?

—    Ви його не знаєте,- почалися  ігри в партизан-патріотів.

—    Вадіка я прекрасно знаю, - ну цього я точно притисну до паркану. – Одружиться й не писне!

—    Це не він. Батько одногрупник. Ми з ним по дурості того… В його плани точно не входить одруження. Та й я якось не уявляю його в ролі чоловіка. Боюсь мамці казати…Щоб не нашкодити  її вагітності. А аборт – то гріх… - о-о-о-о, дівку серйозно понесло.

—    Не кисни!  Ніякого аборту! Усе рішим. Я ось лише  на вихідні з’їжджу  по справах –  і  щільно займусь твоїм питанням. Про аборт навіть не думай. Діти- то щастя, коли Бог дає – хапати треба, бо не всім він щедрість проявляє.

—    О-о-о, на тому ж місці в той же час,- приповзла  Світлана. Побачила у руках доньки бутерброд  і до холодильника полізла,- Я таке самісіньке хочу. А що ви тут шушукаєтеся?

—    Вирішували, як малюка назвемо, - збрехав і непомітно для Світлани підморгнув  Тетяні. Ото коли вирішимо проблему, тоді й повідомимо результати.  Навіщо  нервувати? Стрес, спричинений негативною інформацією, заважає нормальному травленню.  Їсти теж треба із задоволенням, щоб гарно перетравлювалося.  

До Львова мій потяг   прибув о десятій ранку. На годину всього пізніше від потягу, на якому їхали Ромич з Ніною. Тому коли я завалився у  готель, вони встигли розкласти речі  й вирушили на той чортів семінар, на який власне й приїхали. Повернулися затемно, видно, ще містом тинялися. Їм аби де потинятися. Я аж перелякався, що всю ніч десь вештатися будуть. Виділив їм п'ятнадцять хвилин  на помилуватися розкішними апартаментами й одне одним, а далі почав діяти.  Постукав у номер,  нахраписто увалився, зібрав швидко речі оторопілої доці й нахабно переселив її у номер, який сам зняв – він навіть на тому самому поверсі виявився. Доцю зачинив,  щоб по готелю не бігала, людей не туманила, й повернувся до Ромича – потрібно було провести політінформацію.

—    Пробач, що  заважаю, але романтичний уїк-енд пройде трошки несподівано. Тут по ходу тато вирішив приєднатися.  Ти не проти, якщо ми з тобою в одному номері поживемо? Твоя права сторона ліжка, моя – ліва. Інтим не пропоную. Сподіваюсь, ти теж орієнтацію не міняв, -треба було бачити вираз обличчя Ромича. Картину «Не ждали!» писати треба. Тільки не ту, де  святі отці  у човнику  пливуть по річці вкрай заповненій голими дівахами (вирішили помитися красуні, а тут чортІв витрішкуватих нечиста принесла) і офігівають від дивовижного видовища. Ні, на картині Рома і я в передістеричному стані біля широченного ліжка.  Хто першим засне – буде спати, а хто не встигне – храп цілу ніч слухати буде  й думати про прекрасне або як задушити хропуна.

—    Будеш хропіти – задавлю оцими руками! – попередив кума.

—    Тебе це також стосується,- не поліз за словом до кишені Ромич. - Я очікував, що ти приїдеш, але що з такими спецефектами… феєрверка чекати? – от нахабний чорт.

—    Облізеш! Пітарду можу в ср*** заштовхати, - а чого він драконить, і так злий. Цілий день себе накручував, поки чекав.

Демонстративно завалилися кожен на свою частину ліжка й Ромич вимкнув світло. Він очікував, що я засну? Дзусічки! Спати не планував, щоб не дати можливості Ромичу утекти до Нінки у її номер.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍