Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Все це — тяжка ноша, що непомітно стирає залишки людяності. Її неможливо ані скинути, ані відпустити. І не кожний готовий прийняти її.

Дзвін відбив одинадцять ударів. Ульф повільно потягнувся до листів, розгладив їх, акуратно склав у стопку — і різко порвав. Вугілля в каміні, що догорало, з радістю проковтнуло подачку, на мить спалахнувши яскравим помаранчевим світлом.

Регент узяв чистий аркуш і, вмочивши перо в чорнило, почав писати.

Повністю забути провину злочинців було неможливо, проте й влаштовувати криваві розваги для натовпу, розплачуючись за жорстокість закону осколками своєї душі, Ульф не хотів.

За викликом у кімнату з'явився секретар. Він прийняв повністю заповнені папери, побіжно переглянув їх, здивовано підняв очі на регента й обережно поцікавився:

— Чи правильно я розумію, що Ви вирішили пом'якшити вирок? Двоє вартових будуть повішені, а покоївка отримає десять ударів батогами і відправиться на заслання до кінця життя?

— Так.

— Рішення щодо найманця залишилося в силі?

— Угода є угода. Він вибрав отруту, отже, так тому й бути.

— Мені повідомити про зміни членів ради?

— І так дізнаються, — Ульф відкинувся на спинку крісла й утомлено прикрив очі. — Ясновельможній пані повідом завтра. На сьогодні все, дякую. Іди.

***

Лікіт уже вкотре знаходив привід опинитися ближче до гаремному саду: то передати варті наказ регента, то повернутися за нібито загубленою річчю, то допомогти служниці ясновельможної пані принести забуті іграшки з кімнат юного імператора.

І кожного разу відчайдушно сподівався зустрітися із Сурією.

Він і сам не зрозумів, як так вийшло, але темноока дівчина міцно зайняла куточок у його думках і перетворилася на невід'ємну частину життя. Кілька разів Лікіт ловив себе на тому, що хоче розповісти їй випадково почуті веселі плітки або поділитися власними відкриттями. Спершу він пояснював це нудьгою й тим, що завести друзів у Дармсуді він не встиг. А потім зрозумів: ні, йому хочеться побачити зацікавленість на її обличчі, почути радісний сміх. А ще побіжно доторкнутися до тонкої руки, відчути дівоче тепло, вдихнути солодкий аромат пахощів.

На жаль, сад був порожній: осінь поступово втрачала барви, навіть за високими гаремними стінами дошкуляли пориви пронизливого вогкого вітру. Мешканці жіночої половини палацу вимушено ховалися за щільно зачиненими віконницями й на прогулянки не ходили. Вештатися ж коридорами й кімнатами в пошуках Сурії було зовсім вже необачно.

Однак допитливі очі слуг все одно помітили часті візити зброєносця, по гарему поповзло обережне шепотіння і досить скоро дійшло до покоїв старшого євнуха. Чи варто було дивуватися, що під час чергової вилазки Лікіт зіткнувся з Джалілем? Зовсім випадково, звісно.

— Радий бачити Вас, юний пане, — старший євнух мав незворушний вигляд. Якщо його й здивувала раптова зустріч з юнаком, то не надто сильно. — Можу я Вам чимось допомогти?

— Ні-ні, дякую, — Лікіт похитав білявою головою. — Я зайшов лише на хвилину і вже йду.

— У такому разі не буду Вас затримувати. Служба володарям не терпить недбалості, правильно? Кому як не мені знати про це: бігаєш, квапишся, день промайне — не помітиш. Хоча, пам'ятаю, в юності час, буває, тягнеться нестерпно повільно, особливо коли чекаєш чогось або когось.

Лікіт кинув мимовільний погляд на порожні доріжки в саду й одразу відвернувся. Губи Джаліла викривила ледь помітна посмішка.

— Хотілося б на правах старшого запросити Вас розділити зі мною обід, але, боюся, Ви відмовитеся.

— Вибачте, — зніяковів хлопець. — Час.

— У такому разі дозвольте хоча б особисто провести Вас, — не чекаючи відповіді, Джаліл підлаштувався під крок зброєносця. Важка хода євнуха луною відбивалася від стін галереї. — Думаю, Ви вибачите мені певну настирливість, якщо я ризикну порушити Ваш спокій однією маленькою, але цінною порадою.

— Якою?

— Вам варто бути обачнішими. Боюся, Ваші візити сюди привертають занадто багато уваги, — довірливо повідомив Джаліл, знижуючи голос до шепоту. — Злі язики не знають міри. Їм тільки дай привід попліткувати — повік не замовкнуть. Репутація — дуже тонка річ.

— Що Ви маєте на увазі? — похолов юнак.

— Тільки те, що деякі традиції імперії можуть бути не важливими для Вас, гостей, але в Дармсуді їх дотримуються всі — від малого до великого. Наше життя буквально пронизане ними. Не хотілося б, щоб погана слава важким тягарем лягла на плечі однієї тендітної особи.

— Ви про Сурію? — нахмурився Лікіт.

— О, прошу, не треба імен, — Джаліл озирнувся, немов бажаючи переконатися, що їх не підслуховують. — Дівчині в її становищі не годиться дарувати увагу, а тим більше прихильність, комусь іншому, крім свого пана та повелителя. Ваша взаємна симпатія небезпечна для неї.

— Але лорд регент зовсім не зацікавлений у Сурії, — випалив Лікіт перш, ніж зрозумів, що варто було б промовчати. — У сенсі, як у жінці.

— Так-так, — поступливо кивнув євнух. — Однак про це знаємо тільки ми з Вами, інші ж не пропустять нагоди облити невинну дівчину брудом.

— Так забороніть їм базікати.

— Якби це було так просто, — удавано зітхнув Джаліл. — У цих стінах я можу багато, але все ж я не всесильний. Тому закликаю Вас до обачності. Звичайно, я міг би трохи допомогти — винятково через співчуття до палких юних сердець! — проте аби тільки гнів регента не обрушився на мою голову.

Лікіт промовчав.

— З іншого боку, — обережно продовжив Джаліл, — подейкують, що в житті Ульфа Ньорда також можливі зміни. Він молодий, сильний, привабливий, при владі. А тепер ще й пов'язаний боргом із ясновельможною пані. Дехто навіть зухвало стверджує, що їхня приязнь міцніє з кожним днем ​​і переходить рамки, встановлені законом. Що між ними є… певні стосунки. Дуже-дуже близькі стосунки, дехто навіть використовує слово «інтимні». Як думаєте, це можливо?