Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

– А тебе не бентежило, що Тредан уже одружений?

– Не бентежило, – фиркнула вона. – У потрібний момент, я б це швидко виправила.

– Тобто це банальна помста, – вимовила я підкреслено розчарованим голосом. – Чесно, я була кращої про тебе думки. А як же розважлива й далекоглядна жінка, що продумує кожен свій крок?

– Не можу відмовити собі в такій приємній дрібничці, – уїдливо протягнула Ефа і зі щирим захватом в очах продовжила: – До того ж ти не знаєш, як саме я тебе позбудуся. Бо я не роблю одну й ту саму помилку двічі. До того ж смертельна магія мого хранителя дуже важка і вимагає чимало сили, тож я вигадала дещо цікавіше.

– І що ж? – я спробувала вимовити слова максимально байдуже, щоб жінка не помітила моєї напруги.

– О, дорогенька, на тебе чекає захоплююча подорож. У світ демонів. Вже не знаю, вб'ють вони тебе одразу, стільки разів, скільки знадобиться, чи залишать як домашнє звірятко. Спробуй розбери пристрасті демонів. Може вони люблять катувати людей перед вечерею. А може вони ними ж і вечеряють. Як би там не було, ти точно не нудьгуватимеш.

Усередині все похолоділо. Я зіщулилася від відчуття липкого страху по тілу, але щосили намагалася не показати весь жах, що виник тільки від слів Ефи. Мені потрібно було щось відповісти. Дати зрозуміти цій жінці, що я не збираюся благати про пощаду і показувати свою слабкість. Тож, зібравши всі сили, я промовила спокійним, майже холодним голосом:

– Скажи, а як це бути всіма покинутою і нікому не потрібною? Дарлем ніколи не вважав тебе кимось особливим, лише використовував для приємного проведення часу. Тредан був зачарований – без твоєї магії ти йому абсолютно байдужа. Та й узагалі, як виявилося, в нього є почуття до своєї дружини. Тієї самої, яку ти назвала сірою мишею, а вона перевершила тебе. Навіть твій рідний брат і той не став допомагати тобі, а збирався зупинити. Перш ніж ти напала на нього. До речі, а ти сама хоч когось у своєму довгому житті любила? Крім себе, звісно.

Наприкінці моєї промови в мене на обличчі вже з'явилася відверто глузлива посмішка. А от Ефалія, навпаки, оскаженіла. Її ніздрі широко роздувалися при кожному подиху, а обличчя вкрилося червоними плямами.

– До чого ці роздуми, – ледве видавила з себе жінка. – Уже сьогодні ти будеш мертва. А якщо пощастить, усі наступні століття проведеш полонянкою демонів. Я маю на увазі, якщо мені пощастить.

Вона спробувала знущально посміхнутися, але вийшло якось кострубато. Я не встигла про це повідомити: наступної миті велика змія підповзла до моїх ніг, встромила в мене свої зуби і я знову відключилася.

Отямилася вже в рухомій кареті. На подив у ній я була одна. Я відразу відчула головний біль, що тиснув на скроні. Спочатку я подумала, що це наслідки отрути, якою мене за останній день знатно накачали. Але це відчуття не минало. Додалося ще ускладнене дихання, бо повітря було якимось розрідженим. Також ставало дедалі холодніше. Перші числа травня ще не були теплими, але тут явно занадто морозно. Я у своїй щільній сукні з довгими рукавами вже вся заклякла. До того ж мої руки і ноги все ще були зв'язані.

Коли двоколка зупинилася, я почула, як кучер зістрибнув із козлів. Через кілька секунд двері в карету відчинилися, і переді мною постала Ефа власною персоною. Вочевидь керувала каретою жінка самостійно.

– Вилазь, – кинула вона. – Приїхали.

Не те щоб я хотіла виконувати її накази, але все моє тіло вже повністю оніміло і вимагало хоч якогось руху. Я, пересуваючи тулубом як величезний черв'як, доповзла до виходу. Там Ефа розв'язала мотузку і змогла вилізти назовні. Ноги страшенно кололо сотнями голок і довелося щосили стримувати стогони, поки затікання не минуло. Тільки після цього я змогла нормально озирнутися довкола і зрозуміти, де я таки перебуваю. Сонце висіло високо в небі й сліпило очі. Не дивно, адже зараз я була надто близько до його володінь. Ми стояли майже на самій вершині гори. Не просто гори – навколо розкинувся цілий гірський хребет, а наша скеля була найвищою.

Помилуватися краєвидами мені не дали, жінка різко штовхнула мене до нерівної кам'яної стіни, а сама вийшла вперед, показуючи дорогу. Позаду мене повзла її змія, і це був красномовний натяк: «Без фокусів». Я спробувала звернутися до свого духа-хранителя, адже за весь цей час не бачила і не чула його. Као мені не відповів, але я таки змогла відчути його присутність десь глибоко всередині. Сподіваюся, це якийсь тимчасовий ефект від отрути чи ще щось, і мій кіт скоро повернеться.

Ми вийшли на невелику кручу, що вінчала верхівку цієї гори. Праворуч від мене розташовувався величезний високий валун, а ліворуч – крутий обрив, що спрямовувався до самого підніжжя гори. Від нього я намагалася триматися подалі.

– Ну що, голова до подорожі? – єхидно посміхнулася Ефа. Жінка підійшла до валуна, збоку щось намацала і висмикнула невеличкий плоский камінчик, що якраз помістився в її долоні. – Ласкаво прошу в твій новий дім.

Вона ще не встигла закінчити фразу, а в середині цієї плити почало з'являтися сяйво. Воно поступово розширювалося, утворюючи отвір, поки переді мною не виникла справжня арка. І тепер я зрозуміла, де ми перебуваємо.

Це вже не столиця, а Джакмар. Ми стоїмо на вершині гірського хребта Бревіон. І це саме в цьому місці розташовується портал, через який пробиралися демони. І судячи з усього, це власне його Ефа зараз відкрила.