Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

class="p1">— А горілка — ще солодша! — додав Матня. — Хоч би ж до себе приймав, бісів син! Адже за жінкою яку худобу затяг?

— А справді… Ходім до його, — підбиває Лушня.

— Ходім! ходім! — замовлять усі разом, та й підуть.

Чіпка побачить, вибіжить з хати.

— Так і так, братця, — таке й таке лихо… Жінка занедужала, мати насилу сновигає, а хата — самі знаєте — одна… Де я вас прийму?

— То дай нам хоч рубля грошей! — пристає Лушня, — дожилися до того, що й копійки за душею немає… От ми й вип’ємо за здоров’я жінки, щоб Господь її помилував.

Чіпка радий такому дешевому викупові. Тиче їм рубля в руки — і повертає назад у хату. Товариство — до шинку.

Як не радо стрічався тепер Чіпка з давніми братчиками, так Грицько з своєю доброю Христею припав йому до душі.

Грицько — невсипущий хазяїн. Він чесною працею, своїми мозоляними руками надбав те, що має в господі. Він і тепер не лежить: рано встає, пізно лягає. Він не паніє, як другі, а сам з своєю невтомною помічницею-жінкою веде до ладу своє хліборобське діло, маючи думку на чесну працю й дітей напрямити… Вподобав Грицька Чіпка і частенько став навідуватись до його. Не сором тепер і Грицькові водитися з Чіпкою — і він ще частіше став завертати до товариша дитячих літ. Жінки їх теж одна одну вподобали…

Оце зберуться. Хазяїни позаводять гостей за стіл, понаставляють напитків, наїдків. Чіпка з Грицьком ведуть розмову про хазяйство, про свої втрати та користі — завсідні житечні турботи.

— А що, Грицьку, як твоя пшениця? — питає Чіпка.

— Та що… плоха, Чіпко! На зріст то вона й добра, та на вмолот — не теє… Видно, дощі захопили, як красувалася: стекла! Сказано: зерно, як мачина… Хоч би насіння вернулося.

Грицько завжди перед Чіпкою скаржився. Чи добре що — погане, чи поганеньке — нікчемне! Грицько лукавив. Він бачив, що хоч Чіпка й дукачем став, а душею та серцем зостався давнім Чіпкою. Такий же прихильний до чужого нещастя, такий же жалісливий на чужу втрату. Грицько все те бачив — і ще більше виставляв свої втрати та згуби, сподіваючись, що Чіпка, як товариш, зглянеться на його бідкання й, може, коли стане в помочі.

Заможність Чіпчина іноді розбуркувала заздрість Грицькову. Вернувшись од Чіпки, набідкавшись перед ним досхочу, Грицько заводив таку розмову з Христею:

— Отак тепер зажив Чіпка! От собі й удайся таким!.. Сказано: дука на всю губу! А чи сподівався хто бачити його таким тоді, як він п’яний, обідраний, як несамовитий ганяв по селу та по шинках волочився?! А тепер… панюга та й годі! І приплило ж таке несподіване щастя… Сказано: як багатство, то й щастя!

— Така вже, видно, його доля! — одказує Христя. — Та й жінку ж узяв собі під пару… То вже що багата та вродлива, а привітна та ввічлива до кожного! А до його… Сказано: могла б, свого серця влупила та йому дала.

— І за що, спитай? — гірко вимовив Грицько.

— Як за що? Чіпка, Грицьку, чоловік хороший…

— Що ж у йому хорошого?

— Усе. Звісно: другій жінці він би, може, й не підійшов під пару, а до Галі — то мов вони рідні… Який він, така й вона… Жалісливі, добрі… Що пара, то пара, — гріх Бога гнівити.

Христя завжди заступалася за Чіпку. У Чіпці справді було багато чогось доброго, чого Грицько своїм, на прибуток напрямленим, розумом не зміг зрозуміти. Христя ж чула те добре своїм жіноцьким серцем, своєю чуткою душею.

— Оже тебе, Чіпко, мабуть, у любистку купали, що так усі жінки липнуть до тебе, — шуткує, підпивши Грицько.

— Як саме? — питає Чіпка.

— Так… Моя Христя, коли тебе довго не бачить, то все згадує: де це, мов, він? що це з ним?

— Спасибі Христі за добру згадку, — радо одмовляє Чіпка.

— А вам заздро на мого чоловіка? — вмішається Галя.

— Та ще б, дивіться, не заздро було! Де ж таки? чужу жінку зовсім від дому одбив!

— Та ми таки Христю й одберемо од вас, — сміється Галя.

— Навіщо? Навіщо вона вам здалася? Чи, може, непереливки?…

— Так воно так-таки, мабуть, чоловіче, й буде, — жартує Христя, — що я і тебе й дітей покину та й перейду до Галі та до бабусі Мотрі…

— Про мене… Хай вона й вам, — тільки я собі Чіпку візьму затомість, — одказує Грицько.

— Еге, спасибі вам! Ми Чіпки не дамо… Чіпка в нас буде, — обороняється Галя.

А тут і Мотря, слухаючи їх жартівливу розмову, уверне слівце й од себе. Підуть у них сміхи, жарти та веселощі.

— Ану лишень, Галю: почастуй нас вареною за таку вигадку! — нажартувавшись вдоволь, каже Чіпка.

Галя швиденько метнеться. Де не візьметься варена — пахуча, чиста та смачна. Галя частує. Усі випивають по повній, прицмакують губами, вихваляють Галю, а ще більше — варену, та пересипаються жартами…

Це так у свято або в неділю. А в будень — коли не Христя у Галі, то Галя у Христі.

Одна другу так уподобали, мов сестри рідні. Хоч одна одній, як завжди водиться між жінками, і не розкривала своєї душі до дна, не показувала, що діється насподі серця; оже одна в одній чула щось собі рідне, привітне й любе. Галя далі бачила, ширше сягала своїм розумом: він у неї кохався при достатках, у розкоші… В стороні од людей, од життя, не знавши ні нужди, ні клопоту, — вона сама поринала в свої думки, привикла сама повертати своїм розумом. Не такі молоді літа випали Христі. Тяжке сирітство з самого малку, гірка неволя в чужій роботі — приборкали її шибку думку. Недостачі, нужда добре далися їй знати, — щоб вона не забувала про наживу. Вона була в житті її не останньою гадкою. Оже, як вони не різнились, а все-таки обидві однаково чули, що добре, що лихе, і через те завжди обидві сходились у своїх думках. До чого Христя тільки серцем прихилялася, почуваючи добре, те Галя не тільки серцем кохала, а й у речах вимовляла. Поріднились вони серцем, душею. Вони були щирі товаришки, яких тільки вряди-годи зводить життя докупи.

Шануючи одна одну, кожна поклялася в душі, що як будуть у них діти, взяти одна другу кумою. Христя вже й раділа тому. Вона почувала себе матір’ю, а після Різдва справді послав їй Бог уже другого сина. Галя була хрещеною матір’ю. Грицько не тільки згодився — зрадів, як почув, що Галя буде кумою. Він