Читати книгу - "Генерали імперії"

невеселої дійсності.

— А щодо того вірша, що я його тоді зопалу за новорічним столом прочитав, то я його… спалив.

— Я-ак?? — жахнувся я. — Такого вірша погубив!

— А ти хотів, аби мене за нього посадили? — резонно запитав поет. — Ні я від цього не виграю, ні наша поезія. Довелося клястися та божитися, що ніякого вірша про Маннергейма у мене не було і немає. І бути не може, адже він — ворог Країни Рад! — Озирнувшись, шепнув: — А щодо вірша, то я не погубив його, він у мене ось тут, — ляснув себе по лобі. — А туди навіть найзатятіші борці з українським буржуазним націоналізмом, які без мила всюди, даруй, лізуть, не заберуться. Прийде час — видобуду, надрукую…

Час прийде, але поета він уже не застане. Принаймні в цьому світі. Його не стане світлого і ще сніжного березневого дня 1987 року, якраз на порозі великих перемін на одній шостій суходолу Землі, що їх принесе Михайло Горбачов, перший і останній президент СРСР. А до розпаду червоної імперії, до 1991 року, коли Україна нарешті стане незалежною, залишалося ще п’ять років. Всього лише п’ять років? Триста з гаком років виглядали ми волю, то що там п’ять років. Поет, сподіваючись ще жити і ще, так і не встигне за клопотами буття переписати на папір свого вірша «6 грудня, Фінляндія», а тому й забере його з собою на той світ. І незаписаний, але створений твір назавжди — яка втрата! — зникне.

Звідтоді, згадуючи те новоріччя в затишній господі друга-поета, бачу на новорічному столі букет живих квітів — оригінальну блакитнооку морозиху-айстру, пізню — чи не найпізнішу квітку осені, — чую приглушений, трохи прокурений голос мого друга, як він, поглядаючи у вікно, що вже засиніло перед ранком, де густо сіявся лапатий і густий новорічний сніг, по-весняному наче теплий, сіявся, як у далекій і незнаній нам Лапландії, звідки до нас прибуває Дід Мороз — на санях, запряжених оленями…

Здрастуй, Фінляндіє, сестро моя,

Да святиться воля твоя!..

Частина третя

ЛІНІЯ МАННЕРГЕЙМА, АБО ВІЙНА ВСЕ Ж ТАКИ БУЛА ЗНАМЕНИТОЮ

Золотий мій друже й брате,

мій товаришу відмалку,

ти ходи співати разом,

йди зі мною розмовляти.

Ось тепер ми вкупі будем,

з двох сторін зійшовшись різних.

«Калевала»

Завжди терновий вінець буде кращим, ніж царська корона… Так з передвіку було і так воно буде довіку.

Леся Українка

Наша армія Червона

не стоїть коло кордона —

за кордон іде.

Це трудящих українських

проти польських, проти фінських

партія веде, партія веде.

Микола Лукаш

Так відбулося і друге пророцтво безіменної одеської ясновидиці, озвучене нею в жовтні 1917 року: Маннергейм створить армію і приведе її до перемоги.

Третє і передостаннє пророцтво: Маннергейму будуть виявлені (після перемоги) значні почесті, а потім він добровільно відмовиться (???) від свого високого посту і невдовзі відбуде до двох великих західних держав для виконання відповідального завдання, з яким успішно впорається…

Чому добровільно відмовиться від свого високого посту, та ще на гребені успіху, одеська ясновидиця тоді не пояснила (до деталей вона не вдавалася), але все відбудеться згідно з її віщунством. Хоча генерал-лейтенант і не хотів вірити, що так станеться.

Але — сталося…

30 травня 1918 року на вершині своєї неймовірної слави і популярності визволитель Фінляндії від російського червоного іга, головнокомандуючий фінляндськими збройними силами (ним і створеними) генерал-лейтенант Маннергейм в результаті незгоди з сенатом, який ще п’ятнадцять днів тому вітав його як переможця, подасть у відставку. (Сенат ухвалив, аби остаточне формування армії відбувалося з допомогою німецьких спеціалістів, проти чого був категорично налаштований генерал.)

З цього приводу він заявить з обуренням і власною гідністю:

— Хай ніхто не думає, що я, котрий створив армію і привів практично ненавчені, кепсько озброєні війська до перемоги тільки дякуючи бойовому настрою фінських солдат і відданості офіцерів, тепер підкорюсь і буду підписувати ті накази, які визнає необхідним німецька військова адміністрація.

І насамкінець з властивою йому рішучістю і безкомпромісністю заявив, що негайно звільняє пост головнокомандуючого і відбуває в зарубіжне турне…

До вечора ще залишалася квола надія, що сенат таки схаменеться і піде назустріч своєму головнокомандуючому, якого ще день тому вітав як визволителя країни…

Але сенат, у якому не вщухали протиріччя і боротьба партій і в якому активно діяло пронімецьке крило (прихильники Німеччини серед фінських сенаторів навіть всерйоз розглядали пропозицію заснувати у Фінляндії монархію і вибрати королем представника німецького правлячого дому, родича імператора Вільгельма II — принца Фрідріха Карла Гессенського, але, слава Богу, схаменулися, зрозумівши недоречність своєї затії). Сенат так і не зміг тверезо оцінити ситуацію, як і збагнути, якого генерала він втрачає.

Але що сталося, те сталося, а Маннергейм ніколи не вмів під когось підлаштовуватись і тим більше догоджати партійним групам.

«Минуло всього два тижні з того дня, коли голова сенату у цій же залі вітав мене, — згадуватиме генерал на схилі своїх літ і політичної та військової діяльності, — і дякував за те, що я зробив для врятування Батьківщини. 30 травня, коли я виходив із зали засідань, ніхто з членів уряду не виявив мені співчуття і не простягнув руки…»

Вийшло, як за Шіллером: дер мор гат зайне арбайт гетан, дер мор канн геєн: мавр зробив своє, мавр може йти…

І збагнувши це, Маннергейм не став з’ясовувати свої відносини з сенатом, шукати ту чорну кішку, що перебігла йому дорогу, не став принижуватись — надто він був гордим для цього. Треба було врятувати Вітчизну, він врятував, а решта — хай розбираються інші… Мавр зробив своє, мавр може йти…

І він пішов, вчорашній герой і визволитель, пішов, усіма покинутий, і того ж вечора підписав свій останній наказ.

— Я здобув вам незалежність, привів Фінляндію до перемоги, а в партійних чварах копирсатися не буду. Розбирайтесь самі…

Хоча, коли б Маннергейм був від природи авантюристом, страждав амбіційністю чи мав нахил до диктаторства, чи, зрештою, владу любив більше за Батьківщину, він тоді — 30 травня — міг би легко на вершині своєї слави і популярності захопити верховну владу і стати пожиттєвим правителем (подібних випадків в історії скільки завгодно). Але Карл Густав Маннергейм був чесним патріотом, святою людиною свого народу. Коли Фінляндія опинилася в небезпеці, він, не шкодуючи себе, став на її захист, коли ж небезпека минула, він, зробивши своє, врятувавши Батьківщину, добровільно пішов у відставку.

Коли моє на даний момент не влад, то я із своїм назад.