Читати книгу - "Ярино, вогнику мій"

він навмисне тебе сюди відправив, бо готує проти мене змову. Як ще пояснити появу цього негідника в Бахчисараї?! Краще розкажи мені правду, інакше ви обоє будете помирати довго і болісно!

– Я не знаю Аяза-мурзу, – уперто відповіла Ярина.

– Тоді, Ківілчам, молися своєму Христу і проси у Нього сил перенести страшну смерть, – глузливо порадив хан.

– Тоді я всім розповім, як великий хан прикривається наложницею, бо по-чоловічому став слабенький! – нахабно пригрозила Ярина, злякавшись, що хан справді стратить ні в чому не винного Аяза, і вирішивши боротися до останнього.

– Ти – нікчемна рабиня, і ще смієш мені загрожувати?! – Іслям аж задихнувся від обурення.

– Так! Мені вже нічого втрачати, а ось тобі є. І буде великий скандал, а ти, хане падишаху, будеш загальним посміховиськом! І не забувай, що мене до тебе прислала твоя сестра! Звинувативши мене і мурзу в зраді, ти кинеш тінь на Латіфу-султані, а вона цього не заслужила! І якби я справді була кимось підіслана, то давно б уже вбила тебе – згадай, скільки разів я вечеряла з тобою за одним столом? Невже ти гадаєш, що я не змогла б підсипати тобі отруту?! – говорила Яринка, і обличчя її палало, груди бурхливо здіймалися, а в очах застигли тривога і страх.

Іслям уважно дивився на свою невільницю, думаючи: «А вона дуже вродлива! І розумна! Не дивно, що ця дівчина звела мурзу з розуму! Адже він кохає її, бо дивився на неї, немов стомлений спрагою на прохолодну воду. Тут якась таємниця! Але вона нізащо не скаже, бо її важко залякати», – а вголос сказав:

– Ти й слова не встигнеш сказати, бо раніше я сам вирву тобі язика! Якщо тобі нема чого приховувати, то чому ж ти тоді так боїшся розповісти мені правду? Краще розкажи мені все, і я обіцяю тобі, що вчиню по справедливості.

– Мені нічого тобі розповідати.

– Іди геть, – холодно наказав Іслям, вирішивши дати дівчині час на роздуми.

– Що ти вирішив, великий хане? Не піду доти, доки не пообіцяєш мені, що не зачепиш Аяза-мурзу, – твердо зажадала Ярина.

– Ти забулася, рабине?! Забирайся звідси! – гаркнув Іслям.

Але Ярина впала перед Іслямом на коліна.

– Я благаю тебе, мій повелителюю, пощади Аяза – він ні в чому перед тобою не винен і ніколи нічого проти тебе не замишляв! – вигукнула вона, і в її очах заблищали сльози.

Ханові увірвався терпець – Іслям скочив, схопив дівчину за комір і потягнув по підлозі до дверей.

– Не смій попадатися мені на очі, інакше я накажу задушити тебе, як шкідливу кішку, – гнівно промовив хан, так енергійно випихаючи Ярину за поріг, що вона впала на підлогу.

Він голосно грюкнув дверима, а вона так і залишилася лежати на підлозі. Ярина гірко заплакала. «Господи, він тепер накаже стратити Аяза! І Данила! Адже стратять усіх, хто буде з ним! – думала вона, розмазуючи по щоках чорні сльози, бо сурма потекла. – У кого ж попросити допомоги? Ох, тільки Латіфа зможе вблагати свого брата помилувати Аяза!»

Яринка підхопилася і побігла до свого покою. Там вона змила розмазану сурму і довго прикладала до очей примочки з трояндової води, щоб приховати сліди сліз. А потім поспішила до ана-беїм.

Але у Латіфи несподівано зустріла Ісляма, який, побачивши дівчину, аж посірів від гніву. Яринка поквапилася забратися, гарячково роздумуючи, як поговорити з султані, перш ніж хан схопить Аяза або стратить її саму. «Треба сходити до неї пізно ввечері!» – вирішила Ярина.

Несподівано двері розчинилися, і на порозі з’явився Іслям Ґерай хан. І в обличчі повелителя застигло стільки гніву, що бідній Ярині аж зле стало. «О, Господи!» – прошепотіла дівчина, задкуючи від нього, через що налетіла на низенький столик, який стояв посеред кімнати, і з гуркотом упала на підлогу.

– Ох, ти й шелепа! – вигукнув Іслям, насилу придушивши смішок. – То гепнешся, то євнуха в лоба дверима луснеш! – а потім галантно допоміг Яринці підвестися, утримавши її долоню в своїх. – Навіщо ти приходила до Латіфи?

Ярина мовчала, а Іслям відчув, як тремтить її рука в його долоні.

– Ти приходила, щоб попросити допомоги у моєї сестри? Чи не так? – знову запитав Іслям.

Ярина кивнула.

– Чому ти так хочеш урятувати життя мурзі, Ківілчам? Хто він тобі?

– Це довга історія, мій повелителю, – відповіла дівчина.

– Розповідай! – наказав Іслям, сідаючи на диван і жестом запрошуючи її сісти поруч. Боязко присівши, Ярина чесно розповіла про всі свої поневіряння з того моменту, як потрапила в неволю, барвисто розписавши роль, яку зіграв у її долі Ферхат, і тим самим сподіваючись порахуватися хоч із одним своїм ворогом. Іслям слухав і мимоволі дивувався – ця розповідь нагадувала східну казку, та тільки ось була дійсністю. «Часом Аллах так химерно переплітає людські долі, що тільки залишається дивуватися та схилятися перед Його мудрістю й величчю», – подумав він, а вголос запитав:

– А чому ти одразу не розповіла цю історію Латіфі? Вона з радістю допомогла б тобі. Адже вона страх як любить влаштовувати чуже щастя.

– Та як я можу таке розповісти моїй ана-беїм, коли Ільназ-султані її родичка! Та й Ферхат-ага так залякав мене, що я не посміла говорити про це.

– Так ти все-таки кохаєш свого мурзу, Ківілчам? – вкрадливо запитав Іслям, приховуючи усмішку.

Яринка скинула на нього очі і зітхнула – ось як пояснити, що єдиний чоловік на цьому світі, якого вона кохає, – Данило? Ніяк!

– Ні, я не кохаю його, – твердо відповіла дівчина.

– Тоді чому ти так прагнеш урятувати його життя, що не щадиш власного?! Адже ти була його рабинею? І я гадаю, що для такої гордовитої, як ти, неволя – це приниження.

– Я була його рабинею тільки в людських очах – Аяз покохав мене всім серцем і ніколи не поводився зі мною, як із рабинею. Скоріше навпаки! Тому я не можу допустити, щоб ти, хане падишаху, стратив людину, від якої я бачила тільки добро і яка справді ні в чому перед тобою не винна, – палко відповіла Ярина. – В Аязові є благородство, і його кохання допомогло мені уникнути гіршої ганьби, ніж становище його рабині.

– І що за одвічна таємниця – жіноче серце!? – промовив хан. – А чого б тобі самій хотілося, Ківілчам? Повернутися до мурзи чи, може, тобі хочеться залишитися тут?

– Мені б хотілося повернутися додому, – чесно відповіла Ярина.

– Невже життя в моєму палаці тобі не до вподоби? Подивись на себе – ти вся в золоті сидиш. Навіть твої черевички шиті золотом. І навряд чи на батьківщині