Читати книгу - "Коли курява спаде"

По-третє, заснувати ринки на кордоні — це найкраща ідея, яка тільки може бути. Він також додав: якщо в майбутньому Мерці все-таки вціліють, то, можливо, зможуть розбагатіти саме завдяки прикордонній торгівлі.

По-четверте, він повернувся разом із племінницею, щоб отримати її посаг.

— Я віддав її тобі, — сказав батько, — а ти не дав їй ніякого приданого?

— Коли йдеться про посаг, — відповів дядько, — вона так мріє знайти собі ще двох-трьох товстосумів!

— Тільки подивись, чому ти її вивчив, — сказав батько.

Дядько на це розсміявся, але нічого не сказав.

Поводження старшої сестри не сподобалося нікому. Вона зажадала жити в своїй колишній кімнаті, і хоча управитель повідомив їй, що цю кімнату щодня прибирають, тож вона залишається такою, як сестра її покинула, вона все одно скривилася й скрізь розбризкала велику кількість парфумів.

Ще вона сказала батькові:

— Накажіть принести мені радіоприймач.

Батько гмикнув на це, однак все-таки наказав принести їй той приймач. Дядько й не здогадувався, що вона раптом привезе з такої далечини батарейки. Невдовзі з її кімнати долинули дуже дивні й неприємні звуки. І вони залишались такими, як вона не крутила того приймача.

— Отямся, — сказав їй дядько, — нема такої радіостанції, щоб транслювала програми в цю місцевість.

— У мене ж зовсім не буде свіжих тем для розмови, коли я повернуся до Лондона! — вигукнула вона. — І чому я народилась у такому дикому місці?

Туси розлютився й цикнув на доньку:

— Ти ж повернулася за посагом? Тоді забирай його й котися звідси в свою Англію!

Почувши про наші новини, старший брат поспішив повернутись із північних кордонів. На подив, з усієї родини тільки йому сподобалась старша сестра, тобто найбільш близькою йому виявилася людина, яка перед нами продовжувала вдавати англійську місіс. Однак дорогенька сестричка сказала йому:

— Я чула, що ти завжди чіпляєш тих сільських дівок? Аристократові це не личить. Ти повинен більше спілкуватись із доньками туси.

Почувши це, старший брат не знав сміятись йому, чи плакати: хіба вона не розуміла, що доньки туси перебувають звідси на відстані кількох днів їзди на коні, а до сільських дівчат — лише крок ступити, якщо захочеться якоїсь місячної ночі!

— Родина Мерці — просто скупчення диваків! — з презирством сказав він мені.

Я хотів приєднатись до його думки, однак коли згадав, що це він і мене має на увазі, вирішив утриматись.

У цей приїзд батько виділив старшій сестрі два лантухи срібла й певну кількість дорогоцінного каміння. Вона дуже хвилювалась, коли ці речі перебували в іншому місці, тож наказала принести все це з підземних сховищ до своєї кімнати на четвертому поверсі.

— А що, їй погано ведеться в Англії? — спитав батько в дядька.

— Їй ведеться так добре, як ви й уявити собі не можете, — сказав дядько. — Вона знає, що більше вже сюди не повернеться, тому й потребує так багато срібла. Оскільки вона хоче все життя провести так, як ви собі й не уявляєте, тому й цінує всі ці речі.

Батько сказав матері:

— О Небо! Вона мені не подобається, однак у дитинстві вона вміла подобатись. Мабуть, дам їй ще трохи золота.

— Все одно туси Мерці почувається найбагатшим у світі після того, як декілька років сіяв опій, — зауважила мати.

— Вона дійсно дуже схожа на свою матір, — сказав туси.

— Буде краще, якщо, отримавши золото, вона якнайшвидше поїде звідси, — зауважила дружина туси.

— Не турбуйтеся, — сказав дядько, — я дав їй набагато більше всього, ніж ви.

Отримавши золото, старша сестра сказала:

— Я вже хочу вирушати. Гадаю, мені час повертатися.

— Може, місіс поживе в нас ще трохи? — спитала дружина туси.

— Ні, — відповіла старша сестра, — коли чоловік довго перебуває без жінки, із ним може щось трапитись, навіть якщо він — англійський джентльмен.

Перед їхнім від'їздом ми вийшли на прогулянку: старший брат пішов із старшою сестрою, а я — з дядьком. Бачте, у нас тимчасово з’явилась іноземна звичка! Поведінка старшого брата робила його дедалі смішнішим — він навмисне робив вигляд, що йому подобається людина, яка нікому не подобалась. Про що вони говорили, коли були вдвох, я не знав і не хотів знати. Моя прогулянка з дядьком була надзвичайно приємною. Він сказав мені:

— Я сумуватиму за тобою.

— Я справді дурний? — спитав я його ще раз.