Читати книгу - "Чорний Загін"

-- Відстань від мене, Док.

Сонечко сперлася на мене; правою рукою я подряпав їй спинку. Лівою – міцніше стиснув лук. Суглоби пальців посиніли, мов на морозі. Мені хотілося добряче тріснути його. Якби в нього не було кинджала, я мав би шанс. Він грізний сучий син, але за останніх кілька років я теж став грізним.

Здавалося, Сонечко не помічала, як поміж нами зростала напруга.

Втрутився Гоблін. Він став перед Вороном такий же войовничий, як я.

-- В тебе якась проблема, Ворон. Краще давай поговоримо з Капітаном.

Ворон був здивований. На якусь коротку мить, він зрозумів, що нажив собі ворогів. До біса важко розізлити Гобліна. Розізлити по-справжньому, а не так, як це робить Одноокий.

В очах Ворона щось померло. Він вказав на лук.

-- Коханець Леді, -- звинуватив він мене.

Я був більше спантеличений, ніж злий.

-- Неправда, -- відповів я. – А якби навіть, то що?

Він і далі був неспокійний. Постійно зиркав на Сонечко, яка і далі опиралася на мене. Він хотів, щоб вона відсунулася, але не міг знайти для своєї вимоги потрібних слів.

-- Спочатку, ти весь час підлизувався до Ловця Душ. Тепер до Леді. Що ти витворяєш, Док? Кого хочеш продати?

-- Що? – Тільки присутність Сонечка не дозволила мені накинутися на нього.

-- Годі, -- сказав Гоблін. Голос в нього був твердий, жодного натяку на писк. – Це наказ. Для всіх. Тут і зараз. Ми йдемо до Капітана і поговоримо. Або позбавимо тебе членства в Загоні, Ворон. Док має рацію. Останнім часом ти поводишся як останній засранець. Нам цього не потрібно. В нас і без того купа проблем.

Він показав пальцем на повстанців.

У відповідь залунали їхні труби.

З Капітаном ми так і не побалакали.

Було цілком очевидно, що в них новий командир. Ворожі дивізії рухалися вперед, крокуючи в ногу, повільно, зімкнувши щити в правильну черепаху, від якої відбивалася більшість наших стріл. Шепіт швидко пристосувалася, концентруючи вогонь гвардійців на одній ділянці й наказавши лучникам чекати, поки важкі балісти зроблять пролом в черепасі. Ефективно, але надто повільно.

Штурмові вежі й пандуси гуркотіли вперед так швидко, як тільки люди встигали їх тягнути. Гвардійці старалися, як могли, проте їм вдалося знищити лишень кілька. Перед Шепіт стояла дилема. Потрібно було обирати поміж двох цілей. Вона вирішила зосередитися на пробиванні черепах.

Цим разом вежі підійшли ближче. Лучники повстанців досягали наших хлопців. Це означало, що наші теж досягали їх, а стріляли наші влучніше.

Ворог перетнув найближчий рів, натикаючись на масований обстріл з двох ярусів. Тільки підійшовши до підпорної стіни, вони зламали бойовий шик і помчали до слабких місць, де мало чого добилися. Тоді вони атакували одночасно по всьому фронту. Пандуси запізнювалися. Вперед побігли солдати з драбинами.

Поневолені вже не берегли сил. Пустили в хід все, що могли. Чарівники повстанців весь час боролися з ними, й не дивлячись на втрати, їм вдалося значною мірою нейтралізувати їхні зусилля. Шепіт не брала в цьому участі. Вона була надто зайнята.

Прибула Леді зі своїми компаньйонами. Знову викликали мене. Я видерся на коня і приєднався до неї; з луком на колінах.

Вони перли й перли. Інколи я кидав погляд на Леді. Вона залишалася Сніговою королевою, на обличчі жодного виразу.

Повстанці здобували один плацдарм за іншим. Вони вирвали цілі ділянки підпорної стіни. Солдати з лопатами насипали землю, будуючи природні пандуси. Дерев’яні пандуси просувалися вперед, та прибудуть ще не скоро.

Серед цього всього знаходився острівець спокою, навколо розіп’ятої форвалаки. Атакуючі обходили її здалека.

Війська Лорда Джалени похитнулися. Було видно, що наближається катастрофа, навіть ще до того, як солдати почали оглядатися на підпорну стіну позад себе.

Леді кивнула. Мандрівник дав шпори коню, полетів вниз піраміди. Проскакав позаду військ Шепіт, повз них, зупинився на краю ярусу за підрозділами Джалени. Підняв списа, що виблискував. Не знаю чому, але війська Джалени підбадьорилися, згуртувалися, почали відтискати повстанців назад.

Леді кивнула наліво. Пір’їнка помчала по схилу, як шибайголова, щосили сурмлячи в горн. Срібний клич горна заглушив рев труб повстанців. Вона минула війська на третьому рівні й зіскочила на коні зі стіни. Стрибок з такої висоти вбив би будь-якого коня, якого я бачив у своєму житті. Цей важко приземлився, випростався, став дибки й тріумфально заіржав, коли Пір’їнка засурмила в горн. Так само, як справа, війська підбадьорилися і почали тіснити повстанців.

Невеличка постать кольору індиго видряпалася по стіні й огнувши базу піраміди, квапливо втекла в тил. Вона пробігла аж до самої Вежі. Ревун. Здивований, я насупив брови. Його що, змінили на посту?

Вся битва зосередилася в центрі, де Ловець Душ мужньо відбивався, намагаючись утримати позицію.

Я почув якісь звуки, поглянув у той бік й побачив, що з протилежної сторони до Леді наблизився Капітан. Верхи на коні. Я оглянувся. До нас підвели цілу купу коней. Я подивився вниз, вздовж стрімкого схилу, на вузький відрізок третього ярусу і в мене на серці похолонуло. Вона що, збиралася провести кавалерійську атаку?

Пір’їнка і Мандрівник становили значну підмогу, та цього виявилося замало. Війська чинили впертий опір, але тільки поки повстанці не підтягнули пандуси.

Ми втратили рівень. Тривало це довше, ніж я очікував, але ми його втратили. Вдалося втекти не більше, як тисячі людей. Я поглянув на Леді. Її обличчя і далі було немов витесане з льоду, проте я відчував, що вона зовсім не сердилася.

Шепіт осипала стрілами натовп внизу. Гвардійці стріляли з баліст прямою наводкою.

Над пірамідою промайнула якась тінь. Я підвів погляд. До військ ворога підлітав килим Ревуна. Солдати, які поприсідали по краях килима, кидали вниз кулі, розміром з людську голову. Вони каменем падали в натовп повстанців без жодного видимого