Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

в такому разі поставала необхідність знайти підозрюваного або ж, у крайньому разі, цапа-відбувайла. Хто знає, чим би все це закінчилося, якби Арґалія Турок не повернувся додому живий.

У ніч напередодні його повернення її ніяк не брав сон, але вона все ж таки заснула і бачила уві сні сестру. На блакитному килимі, облямованому червоним і золотим, з червоним і золотим ромбом у центрі, всередині великого червоно-золотого намету сиділа Ханзада Беґум і пильно роздивлялася чоловіка, котрого не могла впізнати, а він був одягнутий у кремовий шовковий одяг, з рожево-зеленою шаллю, накинутою на плечі, на голові мав тюрбан ясно-блакитного, білого і трохи золотого кольору. Я — твій брат Бабар, промовив незнайомець. Вона поглянула на його обличчя, але то був не її брат. Я не думаю, що ти — мій брат, промовила вона. Чоловік повернувся до ще одного чоловіка, що сидів обабіч. Кукулташе, промовив він, хто я? Ваше величносте, відповів другий чоловік, ви — Загіруддин Мухамед Бабар, і це така сама правда, як і те, що ми сидимо в Кундузі. На що Ханзада відповіла, чому я маю більше вірити йому, ніж тобі? Я не знаю жодного Кукулташа. Сестра і брат і далі сиділи в наметі, біля неї стояли служниці, а біля нього — воїни зі списами та луками. Жодних емоцій. Жінка не впізнавала свого брата. Вона не бачила його вже десять років. А Кара Кьоз, хоч і спала, але усвідомлювала, що все це люди зі сну. Вона була сестрою, відірваною від родини, що не могла знайти дороги пам'яті та любови, які б дозволили їй повернутися додому. Вона була братом Бабаром, який був одночасно жорстоким і поетичним, який міг відрубувати людські голови й оспівувати красу лісової галявини того ж самого дня, але він не мав країни, яку б міг назвати своєю, він усе ще блукав по світу, воюючи за простір, завойовуючи території і втрачаючи їх, тут він ішов на Самарканд, а тут — на Кандагар, а тут він знову вигнанець; Бабар увесь час біжить, намагаючись віднайти землю, на якій би можна твердо стояти. Вона була Кукулташем, Бабаровим другом, а також служницями і воїнами, вона виходила із середини себе і дивилася на свою ж історію, і все це ніби відбувалося з кимось іншим, вона нічого не відчувала, вона не дозволяла собі відчуттів. Була своїм дзеркалом і сама собою.

Потім сон змінився. Балдахін і шатро намету перетворилися на червоний камінь. Усе, що було нетривким, нестійким і мінливим, раптом стало постійним і нерухомим. Камінний палац на пагорбі, а її брат Бабар ніжиться на камінному помості посередині величної водойми з рівними берегами. Він був настільки багатий, що коли хотів бути щедрим, то наказував вичерпати з водойми воду й наповнити її грошима, а тоді кликав своїх підданих черпати його дари. Він був багатий і впевнений у собі, мав не тільки водойму, але також королівство. Але то вже був не Бабар. Той чоловік не був її братом. Вона його не впізнавала. Вона його не знала.

— Я бачила майбутнє, Анжеліко, — сказала вона Дзеркалові, коли прокинулася. — Майбутнє — все з каменю, а братів нащадок — незрівнянний імператор. Ми — вода, ми можемо перетворитися на пару і зникнути, як дим, але майбутнє — це багатство і камінь.

Вона чекатиме на майбутнє. Потім повернеться до свого колишнього життя, зіллється з ним і стане одним цілим. Їй пощастить більше, ніж Ханзаді. Вона зможе впізнати короля.

Там у сні була жінка, яку вона бачила збоку, жінка з довгим білявим волоссям, розпущеним до плечей, яка сиділа навпроти короля, розмовляла з ним і була вбрана у довгий плащ із різнокольорових косокутників. І ще одна жінка у приміщенні, яка ніколи не бачила сонячного проміння, яка блукала коридорами палацу, ніби тінь, то зникаючи, то знову з'являючись. Ця частина сну була нечіткою.

------------------------------

Кара Кьоз пам'ятала про вгамування емоцій. Відтоді як її змусили перейти до приватних покоїв Лоренцо II, вона не дозволяла собі жодних почуттів. Вона робила те, що мала намір зробити, і холоднокровно реалізовувала свої наміри. Після повернення до Палаццо Коккі дель Неро була цілковито спокійна та безстороння. Дзеркало метушилася, складаючи найцінніше до двох cassoni, себто великих скринь, в яких жінки зазвичай тримають свій посаг, і готувалася до швидкого від'їзду, навіть якщо її господиня захоче залишитися. Кара Кьоз чекала біля відчиненого вікна у grand salon, дозволяючи вітрові доносити міські розмови. Минуло небагато часу, як вона почула слово, про яке знала, що саме воно буде вимовлене, і це слово робило її перебування у палаці небезпечним. Однак вона все ще утримувалася від втечі.

Відьма. Вона заворожила його. Він лежав з відьмою, захворів і помер. Він не був хворий. Відьомство. Вона заразила його диявольською хворобою. Відьма, відьма, відьма.

Лоренцо II помер ще до того, як загони міліції стрункими рядами повернулися з перемогою під Чизано Барґамоско, незважаючи на переляк, спричинений спробою Костянтина Серба в розпалі битви відібрати життя у gran condottiere генерала Арґалії. Костянтин, разом зі своїми шістьма товаришами-яничарами, озброєні ґнотовими мушкетами, піками та мечами, підступно напав на позиції генерала з тилу. Перша куля поцілила в плече Арґалії, і він упав з коня, що цілком випадково врятувало йому життя, бо він лежав між кіньми, і заколотники не могли поцілити в нього вдруге. Троє швейцарців, що залишилися живими, повернулися з передової в тил, аби боротися із ворохобниками, і після напруженого рукопашного бою заколот було придушено. Костянтина вбито пікою в серце, але загинув також і Бото. До вечора розбили і французів, але перемога Арґалію не тішила. Живими лишилося у нього менше сімдесяти вояків.

Коли вони наближалися до міста, то так само, як і в день обрання Папи, побачили всюди багаття, тому Арґалія послав вершника вперед, аби