Читати книгу - "Диявол у Білому місті"

одну велику прогулянку — 4 липня, коли планувалися наймасштабніші феєрверки, які тільки бачило місто.

Братик Гаррі, здається, був у захваті від Анни й запросив її залишитися в них на літо. Анні було дуже приємно, вона написала додому, попросивши надіслати їй велику валізу на адресу по Райтвуд-авеню.

Видно, щось таке вона передчувала, коли спакувала валізу заздалегідь.

Асистент Голмса Бенджамін Пайтзель теж побував на ярмарку. Він придбав там забавку для свого сина Говарда — дзиґу, на якій зверху був олов’яний чоловічок. Цей подарунок незабаром став улюбленою річчю хлопчика.

Запаморочення

У міру того як працівники Ферріса звикали працювати з великими кабінками, процес приєднання їх до колеса прискорився. Увечері в неділю 11 червня шість кабінок уже було на місці — по дві на день у середньому додавалися від часу першого запуску колеса. Тепер настав час першої перевірки з пасажирами, а погода була найкраща для цього. Сонце золотилося, а небо на сході було темно-синє.

Місіс Ферріс наполягала на тому, щоб бути в кабінці під час цього випробування, хоч як Ґронау її відмовляв. Він оглядав колесо, перевіряючи, чи може кабінка безперешкодно гойдатися. Інженер у своїй ямі запустив двигуни й закрутив колесо, щоб підігнати до платформи контрольну кабінку. «Не з найлегшим серцем я сів у ту кабінку, — згадував Ґронау. — Мені було млосно; проте відмовитися я не міг. Тож зробив хоробре обличчя і зайшов».

Разом із ними сів Лютер Райс, ще двоє креслярів з міста й колишній чиказький мостобудівник В. Г’юз. Його дружина й дочка також долучилися.

Кабінка злегка погойдувалася, поки пасажири займали свої місця. У великі вікна ще не вставили ні шибки, ні металеву сітку, яка мала розташовуватися поверх скла. Щойно останній пасажир увійшов, Райс буденно кивнув інженеру, і колесо закрутилося. Усі інстинктивно схопилися за підвіконня і поруччя, щоб не впасти.

Колесо оберталося, кабінка теж оберталася — на підвісках, які водночас приєднували її до конструкції й дозволяли триматися рівно. «З огляду на те, що наша кабінка ще не здійснювала обертів, — згадував Ґронау, — підвіски іноді заїдали і лунало хрускання, яке нам у нашому стані нервів не було приємно чути».

Кабінка здійнялася трохи вище й несподівано зупинилася, від чого постало питання: як же всі спустяться вниз, якщо колесо не вдасться знову запустити? Райс і Ґронау підійшли до вікон і визирнули, міркуючи, що можна вдіяти. Висунувшись і поглянувши вниз, вони виявили, в чому річ: глядачі з натовпу внизу, який дедалі більшав, побачивши, що в першу кабінку вже сіли люди, хоробро вскочили в наступну, попри те, що їм кричали відійти. Боячись, що когось може поранити чи вбити, інженер зупинив колесо й пустив пасажирів.

За оцінками Ґронау, у кабінку нижче набігла сотня людей. Виганяти їх ніхто не намагався. Колесо знову рушило.

Ферріс створив більше, ніж просто інженерний винахід. Як ті, хто придумав ліфт, він дав людям абсолютно нове фізичне відчуття. Першою реакцією Ґронау, яка невдовзі змінилася, було розчарування. Він очікував відчути щось таке, як на швидкісному ліфті, але, дивлячись уперед, не відчував майже нічого.

Ґронау примостився скраю кабінки, щоб краще спостерігати її поведінку й рух колеса. Коли він поглянув з боку кабінки на павутиння спиць конструкції, то лише тоді справжня швидкість підйому стала для нього очевидною: «…Здавалося, немовби все падає повз нас униз, а кабінка стоїть. Якщо стати збоку й дивитися на мережу залізних спиць, то саме це особливе відчуття посилиться». Тим, хто має слабкий шлунок, він не радив такого робити.

Коли кабінка досягла найвищої точки, майже 80 метрів над землею, місіс Ферріс залізла на крісло з ногами й закричала «ура!», яке підхопили в наступній кабінці й на землі.

Проте пасажири швидко притихли. Відчуття новизни поступилося місцем істинній силі враження.

«Надзвичайно красиве видовище постає перед очима, коли кабінка опускається, тоді вся територія ярмарку розстеляється перед вами, — стверджував Ґронау. — Картина ця була настільки величною, що я геть забув про свій страх і вже не стежив за рухом кабінки». Сонце й собі хилилося до обрію і кидало на берег озера помаранчеві промені. «Коло пристані рясніли судна усілякого вигляду — з тієї висоти, де перебував я, вони здавалися просто цяточками, а відображені промені чарівного призахідного сонця наповнювали краєвид дивовижною красою». Увесь парк розгортався перед очима вигадливим пейзажем кольорів, текстур і руху. Лазурові лагуни. Електричні катери, за якими розсипалися діамантові бризки. Ясно-червоні квіти, які прозирали з очеретів. «Ця картина була сповнена таких чарів, що зупинилися всі розмови і всі не тямилися від захвату перед таким величним видовищем. Нічого подібного мені зроду не випадало бачити, і сумніваюся, що колись іще випаде».

Цей мрійний спокій порушували тільки болти та гайки, які час від часу гупали з велетенської споруди на дах кабінки.

Глядачі й далі проскакували до наступних кабінок, але тепер Ґронау з Райсом тільки плечима знизували. Інженер у своїй ямі не вимикав колесо, доки не почало сутеніти, від чого подальша робота атракціону могла б становити небезпеку, але навіть тоді любителі гострих відчуттів намагалися спробувати щастя й покататися. Урешті, Райс попередив усіх тих, хто проштовхувався до кабінок: якщо вони туди сядуть, він довезе їх нагору, після чого зупинить колесо до ранку. «Це, — згадує Ґронау, — дало бажаний результат».

Щойно залишивши свою кабінку, місіс Ферріс надіслала чоловікові телеграму,