Читати книгу - "Зима у горах"

Потім він обернувся й глянув на довгу сільську вулицю, але синя машина вже завернула за ріг, і Життя знову стало порожнім. Вій заціпеніло пішов до зруйнованого будинку, щоб принести звідти останній оберемок, паркетних брусочків. Зима відразу насунулась на нього, він відчув її в своїх кістках.

Того ж тижня в автобусі, що йшов у місто рейсом об одинадцятій годині, опинилася місіс Опора Джонс. Коли Роджер підійшов до неї, щоб одержати плату за проїзд, вона . скоса, немов гномиця, подивилася на нього.

—     Ось, надійшов для вас,— сказала вона і простягнула йому листа.

—     О,— промовив він,— дякую. З вас десять пенсів.

—     Я одержала його два дні тому,— вела вона далі,— але не знала, куди його переслати, тож мусила чекати, поки вас зустріну.

—     Ви можете надсилати все, що надійде, на мій банк у Карвенаї,— сказав Роджер і назвав банк.— Тільки ще щось навряд чи прийде.

Зробившись ще більш схожою на гномицю, вона запропонувала:

—     Ви могли б дати мені свою нову адресу в Лланкрвісі.

Торохтіння автобуса майже зовсім заглушило слова, але

вираз її обличчя передав йому їх справжнє значення: «Я знаю, ви самочинно оселились у чужому помешканні. Але закон іще виведе вас на чисту воду».

—     Дякую, на банк буде краще,— холодно відказав він і повернувся на своє місце біля Герета. Проте після цієї розмови він відчув, що на нього полюють. Так, він дикий звір, позбавлений найменших прав, і все, що несе в собі організоване начало,— його природний ворог.

Лист, що мав неприємний офіційний вигляд, лежав у нього в кишені й випромінював загрозу. Як тільки вони прибули в Карвенай, Роджер розірвав конверт. Так, найгірші його побоювання справдились. Писали з фірми по прокату автомобілів.

За відсутністю свідчень на користь того, що аварія сталася не з Роджерової вини, страхова компанія відхилила позов, отже Роджер винен фірмі сімдесят два фунти стерлінгів.

Він з ненавистю перечитав цього короткого листа кілька разів. Чому само сімдесят два фунти? Цифру явно взято зі стелі, чому вони по зупинились на круглій сумі хоч би в Сімдесят фунтів, замість того щоб ображати його, маючи за .дурника, якого можна легко ошукати, змусивши повірити, ніби вони скрупульозно вирахували вартість ремонту? Роджер вирішив виписати чек на сімдесят один фунт стерлінгів дев’ятнадцять шилінгів і одинадцять пенсів, коли розраховуватиметься з фірмою, і додати до чека листа з повідомленням, що за його підрахунками робота й матеріали коштують на одне пенні менше від зазначеної ними суми і що вони вільні стягти з нього це пенні через суд.

Проте така дитяча помста, хоч і дозволена людині, яка шукає, бальзаму для ображених почуттів, не могла порятувати його від неприємностей. Сплата сімдесяти двох фунтів буде спустошливою для його скромного грошового резерву, на який він розраховував прожити. Щоправда, найближчим часом університет почне надсилати йому платню, але до тих, хто брав річну відпустку для наукової роботи, не виявляли щедрості, тож сума, про яку він зміг домовитись, була досить мізерною. І все ж таки грошей, які мали ось-ось надійти, йому вистачило б на пристойний прожиток аж до великодня, але якщо відірвати від цих сімдесят два фунти, то на це нічого й розраховувати. Його губи скривились у гіркій посмішці. Отже, Дік Шарп здобув переконливу перемогу. Він виграв, виграв хоч не всю війну, але, безперечно, важливу битву.

—     Кепські новини? — спитав Герет. Він повернувся на своєму місці за кермом і уважно стежив за Роджером, в голові якого снувалися невеселі думки.

—     Так, гроші,— сказав Роджер,— Точніше, брак їх. З мене стягують сімдесят два фунти за той автомобіль, що дістав пошкодження, коли я їхав з гори.

Роджер ніколи не розповідав Герету про той випадок. Але тепер, коли між ними склалися нові взаємини, набагато невимушені й відвертіші, було б неприродним і далі вдавати, ніби Герет не чув ніяких пліток і не знає, що відбувається.

Герет не зводив з Роджера очей. Він слухав з таким напруженням, що обличчя в нього на мить мовби закам’яніло, як у його матері.

—     Але ж аварія сталася не з вашої вини.

—     Страхова компанія вважає, що з моєї. Є дві жінки, які могли б підтвердити, що колесо злетіло само по собі, але вони не схотіли виступити свідками.

Герет мовчав.

—     Отой? схоже на те, що мені доведеться викласти сімдесят два фунти. Надалі знатиму, як їздити в автомобілях, узятих напрокат.

Герет затарабанив пальцями по керму. Очі його неспокійно бігали, потім знову зупинились на Роджері.

—     Ви вважаєте, що жити тут дорого?

—     Я витрачаю на прожиток шість фунтів на тиждень,— відповів Роджер.— І розраховую вкладатись далі у ще меншу суму, бо тепер маю безкоштовний нічліг, але, з іншого боку, проти мене повсякчас можуть порушити судову справу за те, що я оселився в каплиці у відсутність власника, і стягти чималий штраф. І то як пощастить і мене не запроторять у в’язницю.

—     Не думаю, що вас можуть посадити. Адже каплиці ви не руйнуєте, до того ж це була б ваша перша судимість.

—     Дякую, що ви так думаєте. Між іншим, ви не помиляєтесь, але що з цього! Адже знявся б страшенний галас, в університеті від мене зажадали б заяви про звільнення. А взагалі я всіляко намагаюсь не перейматися цим, просто жену від себе такі думки. Поки що в непе досить грошей: витрачаючи п ять-шість фунтів на тиждень, я протягну десь до лютого або й до березня.

Герет перестав тарабанити пальцями. Вій повільно зняв руки з керма і склав їх на колінах.

—     Тоді все гаразд,— сказав він.— Бо на той час ми, мабуть, будемо вже не при ділі.

—     Невже справи такі погані?

—     Я можу протриматись ще три місяці,— сказав Герет,— навіть незважаючи на...— Вій