Читати книгу - "Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв"

краху. Але вона з обуренням відкинула його запрошення, не бажаючи плямувати своє ім’я в цій грязній, антигромадській, злочинній справі, спрямованій проти американського народу і честі американської демократії…»

Еллен, шукаючи в газетах і журналах потрібні статті, читала ці замітки. Зустрічаючись із Престо, вона енергійно висловлювала своє обурення. Престо вже не радий був, що дав їй таку роботу, хоч щире обурення Еллен і зворушувало його. В цій гарячності було щось більше, ніж почуття обуреної справедливості, і він з новим інтересом придивлявся до дівчини.

— Нічого, міс Еллен! Усе це звичайна річ, і для мене в цьому немає нічого несподіваного. Боротьба на життя і смерть — непорушна основа нашої прославленої демократії. І ми боротимемось. А ви допоможете мені?

— Я готова зробити все, щоб допомогти вам! — палко і щиро вигукнула Еллен.

Престо був зворушений. Він узяв її руку і сказав:

— Можливо, ця допомога буде потрібна мені дуже скоро. Не забудьте ж своєї обіцянки!

Він вирішив скористатись її настроєм і з часом добитися згоди на участь у фільмі. Справа з героїнею-прач-кою у Престо не ладилася. Відомі і досвідчені артистки відмовлялися грати прачку, а молоді, перебуваючи під впливом умовних штампів кінозірок, не справлялися з роллю. їх прачки нагадували танцівниць із мюзік-холла або графинь, які змушені прати, але були дуже далекі від образу справжньої трудівниці. І тому репетиції поки що відбувалися без зйомок.

Щоб відвернути увагу Еллен від газет, які прикро вражали її, і швидше досягти мети, Тоніо часто казав їй:

— Досить про газети. їдьмо краще зі мною в кіностудію.

Дівчина охоче згоджувалася. Таємничий закулісний світ кіно цікавив її. А Престо тонко вів свою лінію. В її присутності він навмисне доручав роль героїні артисткам, які зовсім не підходили до цього. І коли вони, наче танцюючи фокстрот, починали тупцювати біля ночов або виймали білизну двома пальчиками з відставленими мізинцями, немов цукерку з бонбоньєрки, Еллен не могла стриматися від посмішки та глумливих зауважень і інколи обурено вигукувала:

— От чудна! Та хіба ж це так робиться? Вона ніколи не бачила, як білизну перуть, полощуть, розвішують!

— А ви їй покажіть! — удавано байдуже сказав одного разу Престо. Еллен засоромилась, але Тоніо вів своє: — Ви тільки зробите їй добру послугу. Сподіваюсь, ви не соромитесь того, що вмієте прати білизну?

Престо влучив у ціль.

— Анітрохи, — відповіла вона. — Я вважаю, що ніяка чорна робота не принижує людини. Дозвольте мені! — звернулася Еллен до артистки і взялася за роботу так невимушено, ніби вона була в сторожці на березі Ізумрудного озера.

На щастя, побоювання Престо не виправдались: Еллен не втратила простоти і природності своїх рухів. Токіо, бачачи її роботу, затамував подих, а Гофман, що, не знімаючи, як звичайно, стояв на своєму місці біля апарата, якось крякнув і раптом завзято почав крутити ручку.

«Навіть Гофмана пройняло!» з радістю подумав Престо,

Артисти уважно і трохи здивовано дивилися на Еллен. У студії стало зовсім тихо. Цю напружену тишу порушував тільки сухий тріск апарата. А Еллен, не звертаючи уваги, прала. Коли, нарешті, вона закінчила, Гофман перестав крутити ручку і закричав на всю кіностудію:

— Знайшли! Знайшли, хай йому чорт! Та це ж надзвичайно гарно вийшло!

І артисти, — здебільшого молодь, ще не заражена духом заздрості,— дружно зааплодували. Еллен, сама того не усвідомлюючи, показала всім найбільшу висоту всякого мистецтва — простоту.

І тільки тепер, бачачи несподіваний ефект свого виступу, вона зніяковіла і почервоніла. Всі поздоровляли її, Гофман не міг заспокоїтись. Він тряс Еллен руки і кричав:

— Тепер ми переможемо! Ви природжена…

— Прачка! — додала Еллен.

— Природжена артистка! Повірте мені, старому вовку! Те, що іншим дається з величезними труднощами, роками навчання, вам само йде в руки.

— Це, може, тому, що артисти грають, — заперечила Еллен, — а я навіть не думала про гру.

— Ви жили. Це якраз і треба, — гарячився Гофман. — Чим більше гри, штучності, тим гірше. Ви ж самі не раз чули, як містер Престо просить артистів: «Тільки, будь ласка, не грайте!»

Так Еллен, перш ніж дати свою згоду, стала артисткою за одностайним визнанням усіх, хто бачив її перший виступ.

Але сама вона ще не вірила цьому і сумнівалася.

Повертаючись в автомобілі разом з Престо на його віллу, Еллен довго мовчала. Престо скоса поглядав на неї і теж мовчав. Хай уляжеться перше хвилювання. І тільки проїхавши півдороги, він запитав:

— Ну як?

— А все-таки я не буду артисткою, — відповіла вона.

— Чому?

— Ваш висновок надто поспішний, — сказала Еллен. — Що я робила? Тільки працювала, як завжди. Це кожний може, якщо робить свою звичайну справу. Столяр так само стругав би, землекоп копав би, і у нього це, звичайно, вийшло б краще, ніж у артиста, який уперше береться за рубанок чи лопату. Але ж ваша героїня у фільмі не тільки пере білизну. Вона радіє і страждає, плаче і сміється, розмовляє і мовчить, а це вже не те, що білизну прати. Ні, я не гратиму. Сама осоромлюсь і фільм зіпсую.

— Почасти ви маєте рацію, — сказав Престо, — але тільки почасти. Звичайно, з вами ще доведеться багато працювати. Але ж з артистами, які вперше беруться за рубанок чи лопату, теж треба немало повозитися, щоб, дивлячись на екран, над ними не сміялися професіонали. Головне те, що у вас природжений талант, безперечні задатки. Це я помітив ще біля Ізумрудного