Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

осінньою сльотою. Йому здавалося: чарівний корабель щастя промчав мимо, рожеві вітрила навіки проковтнула пітьма — то навіщо ж мрії й дерзання? І він таки не мріяв і не дерзав. Лабораторія, подружжя Торнів, рибальство, кольорова фотографія — таким був вузенький світ, в якому сховався він, несправедливо ображений долею.

«Яке безглуздя!» — Кольрідж задумливо потер лоба, запалив сигарету, поглянув на Люстіга.

Справді, що дало це самозречення та фанатичний аскетизм? Шануючи пам'ять дружини, він так і лишився самотнім. А він же міг знайти собі вірну подругу життя.

Кольрідж посміхнувся сам до себе — сумно й вибачливо: як завжди, істина усвідомлюється надто пізно. А втім, хіба це має значення? Живим — життя. Період чекання на автобусній зупинці скінчився, і тепер уже не старші, а молодші за віком — Тессі та Люстіг — вивели Кольріджа з стану самозаглиблення, повторили знову: «Люди — хороші!»

Розділ XI
Двобій у космосі

Шеф-інженер «Зорі Кейз-Ола» полковник Фредді Крайн прокинувся в дуже поганому настрої. Всю ніч йому верзлося щось примарне, страхітливе; воно забулось, щойно він розплющив очі, але неприємне почуття лишилося.

— Кляті нерви! — промимрив полковник, підводячись.

Його погляд ковзнув по невибагливій обстановці каюти, наткнувся на портрет Тессі Торн поруч масивної бронзової чорнильниці на столі.

Дівчина дивилась на свого колишнього нареченого через плече з переможним усміхом, немов запитувала: «Ну, що ж ти скажеш тепер?»

Фредді похнюпився, припалив сигарету. Тут, у середовищі із зменшеною силою тяжіння, дим не розпливався, а збирався у великі клубки, що химерно ворушились, як примари.

Полковник підійшов до стола, взяв у руки портрет. Довго дивився на нього, потім прошепотів:

— Тессі, рідна моя… Адже я тебе люблю…

«Ну то й що з того?!» — глузливо запитували очі дівчини.

— Ти просто дурне дівчисько, Тессі. Якщо декаду тому «Зоря Кейз-Ола» справді могла бути знаряддям нападу, то тепер, коли на орбіту вийшов штучний супутник комуністів, вона стала тільки засобом захисту.

Дівчина на портреті не бажала визнавати жодних доказів, якими намагався заспокоїти себе полковник Фредді Крайн. Це була гідна копія свого прототипу.

Фредді зітхнув, покрутив у руках портрет і поклав його в кишеню комбінезона. Сьогодні закінчуються роботи на космодромі, а завтра весь персонал покине «Зорю Кейз-Ола». Штучний супутник перейде на радіорелейне керування. І хай тоді з ним трапляється все що завгодно. Швидше б уже на Пірейю. Сьогодні Сьомий день Другого місяця. До весілля лишається два дні. Може, Тессі таки схаменеться, може, пощастить її вблагати? У неї в голові бродить буйний хміль юності. Народить вона сина, стане дбайливою ніжною матір'ю…

Фредді уявив собі свого майбутнього нащадка, і в грудях йому ніби потеплішало. Неприємний настрій розвіявся.

По дорозі до їдальні йому зустрівся інженер Проут, що йшов, обхопивши голову руками.

— Що з вами? — запитав Фредді. Він не полюбляв свого помічника, але мимохіть схилявся перед його блискучими знаннями з радіоелектроніки.

Проут здригнувся, потер рукою чоло.

— Хіба ви не знаєте?

— Чого саме?

— Зараз повідомили, що в п'ятому секторі космодрому вирвало двері. Саме під час сніданку. Загинуло понад п'ятдесят каторжників.

— Гм… Прикро…

— Прикро? — губи Проута скривились у злій посмішці. — А ви знаєте, що після закінчення монтажу «Зорі» теж вирвало двері? Тоді загинуло вдвоє більше.

— То чи не хочете ви сказати, що…

— Не хочу! Нічого не хочу! — Проут знизав плечима, похнюпився і пішов коридором.

«До біса все! — розлючено думав Фредді, машинально копирсаючи виделкою біфштекс. — Яке мені діло до каторжників та вирваних дверей?! Я не командир «Зорі Кейз-Ола», а інженер. Моя справа — механізми!»

Він навіть не підозрював, що стане командиром штучного супутника буквально через кілька годин.

Каторжники-комуністи на космодромі «Зорі Кейз-Ола» чекали на «нещасний випадок» уже давно, а попередження не відомої нікому жінки, передане одному з каторжників разом з двома пістолетами, насторожило людей ще дужче. Закінчення монтажу причальної станції означало наближення того дня, коли посіпаки містера Кейз-Ола, виконуючи його наказ, спробують знищити небезпечних свідків. Навряд чи вдадуться вони до зброї: в міжпланетному просторі далеко швидше й надійніше вбиває температура абсолютного нуля та майже цілковитий вакуум. Досить відчинити герметичні двері приміщення, в якому перебувають люди без скафандрів, і вже ніхто з них не врятується.

Каторжники були весь час напоготові. Вони не скидали скафандрів навіть під загрозою карцера. Але щоб існувати, людина мусить їсти. Для цього треба скинути хоча б шолом.

«Нещасний випадок» і трапився саме під час сніданку.

За мовчазною згодою наглядачів, які побоювались бунту приречених, каторжники їли у дві зміни. Чергові шоломів не скидали.

Коли прогримів вибух і на місці дверей з'явилась величезна діра з рваними краями, туди кинулось одразу ж кілька десятків чоловік. Люди намагались затулити отвір своїми тілами, щоб хоч трошки затримати повітря, дати можливість іншим надіти шоломи. Але все це було марно — не встиг врятуватись ніхто.

В мовчазній скорботі позносили докупи каторжники-комуністи тіла своїх товаришів, припнули їх швартовими ланцюгами одне до одного: вони спільно боролися в житті, тож хай і лишаться так довіку в пустельному міжпланетному просторі.

П'ятдесят три чоловіки. Кожен з них був втіленням мужності й чесності; кожен мріяв дожити до світлих днів перемоги комунізму на всій планеті. І ось тепер вони висять страшною стрічкою посеред довгого вузького тунелю, і їм уже нічого в світі не треба. А навколо них чудернацьким гроном розташувались п'ятдесят живих.

Ні руху, ні звуку в тунелі, звідки втекло повітря. Тільки видно при світлі тьмяних лампочок, як ворушаться губи людей за скельцями шоломів. Голосів не