Читати книгу - "Робінзон Крузо, Даніель Дефо"

По-перше, звіт про прибутки з моєї ферми (чи то план-тації), починаючи від того року, як їхні батьки розрахувалися з моїм давнім другом, португальським капітаном, тобто за шість років: мені припадало тисяча сто сімдесят чотири мойдори.

По-друге, звіт іще за чотири роки, протягом яких вони самостійно керували моїми справами, поки уряд не забрав під свою опіку плантацію, як майно особи, зниклої безвісти,- це називається в законі громадянською смертю. Прибутковість плантації поступово зростала, і прибуток за ці чотири роки дорівнював тридцяти восьми тисячам восьмистам дев’яноста двом крузадо, 70 або трьом, тисячам двомстам сорока одному мойдорові.

По-третє, звіт пріора монастиря святого Августцна, котрий одержував прибутки протягом чотирнадцяти з лишком років. Певна річ, пріор не міг повернути мені грошей, вже витрачених на лікарні, але чесно заявив, що в нього залишилось вісімсот сімдесят два мойдори, які він визнає за мою власність. Лише королівська казна не повернула мені нічого.

В пакеті був ще лист від мого компаньйона. Він щиро вітав мене з щасливим поверненням, радів, що я живий, сповіщав, як розрісся тепер наш маєток і скільки він дає щороку, скільки в ньому тепер акрів, чим засіяна плантація і скільки невільників працює на ній. Далі йшли двадцять два хрестики, що означали добрі побажання і повідомляли, що він стільки ж разів прочитав «Аує Ма-гіа», дякуючи святій діві за те, що я живий. Ще далі мій компаньйон гаряче просив мене вернутись у Бразилію і вступити у володіння своєю власністю, а поки що сказати йому, як розпорядитися нею, якщо я не приїду сам. Лист закінчувався запевненнями в щирій дружбі до мене його самого і його домочадців. Крім листа, він надіслав мені в подарунок сім чудово вичинених леопардових шкур, привезених, очевидно, з Африки на іншому кораблі, якого він посилав туди і який здійснив щасливішу подорож, ніж моє судно. Надіслав він мені ще п’ять ящиків вишуканих ласощів та сто золотих пластинок, ще не покарбованих на монети, трохи менших за мойдори.

З тими ж кораблями мої довірені надіслали мені прибуток з плантації за поточний рік: тисячу двісті ящиків цукрового піску, вісімсот пак тютюну, а решту золотом.

Можу сказати, що для мене, як для Йова, 71 кінець був кращий за початок. Важко описати, як тьохкало моє серце, коли я читав ці листи, а особливо коли я побачив навколо себе свої багатства. Бразільські судна йдуть звичайно цілою флотилією; і морський караван, що привіз мені листи, привіз також і товари; отже, ще перед тим, як я одержав листи, товари були вже в гавані, цілі й непошкоджені. Дізнавшись про це, я зблід, відчув млість і, якби старий капітан не приспів саме вчасно з якимсь трунком, я, може, не зніс би цієї несподіваної радості і помер тут же на місці. Кілька годин я почував себе дуже погано, поки нарешті не послали по лікаря, і той, довідавшись про справжню причину моєї хвороби, пустив мені кров. Аж тоді мені полегшало. Дуже можливо, що без кровопускання я не пережив би такого струсу.

Отож я несподівано став власником більше п’яти тисяч фунтів стерлінгів і маєтку в Бразилії, що давав на рік понад тисячу фунтів прибутку, не менш певного, ніж дають маєтки в Англії. Я ніяк не міг призвичаїтись до свого нового становища і не знав, з чого почати, як використати всі вигоди та приємності, які воно могло мені дати.

В першу чергу я винагородив свого благодійника, старого капітана, що так допоміг мені в лиху годину, був такий добрий до мене спочатку й вірний мені до кінця. Я показав йому все, надіслане мені, кажучи, що після провидіння, яке всім керує, я завдячую своїм багатством йому, що тепер мій обов’язок - винагородити його, і йому буде відплачено сторицею. Передусім я вернув йому взяті в нього сто мойдорів, потім послав за нотаріусом і формальним порядком знищив розписку, де він визнавав, що винен мені чотириста сімдесят мойдорів. Далі я склав доручення, що давало йому право щороку одержувати замість мене прибутки з моєї плантації і зобов’язувало мого компаньйона подавати йому звіти й відправляти на його ім’я товари та гроші. Приписка наприкінці надавала Йому право на отримання з прибутків щорічної пенсії в сто мойдорів, а після його смерті ця пенсія, в розмірі п’ятдесяти мойдорів, мала перейти до його сина. Так я віддячив моєму давньому другові.

Тепер треба було подумати про те, куди мені верстати свій шлях і що робити з багатством, яке дісталося мені з ласки провидіння. Клопоту в мене було куди більше, ніж тоді, коли я провадив самотнє життя на острові і не потребував нічого, крім того, що в мене було, але й не мав нічого, крім необхідного, а тепер на мені лежали великі турботи та відповідальність. Тепер у мене не було печери, куди я міг сховати свої гроші, або місця, де б вони могли лежати без замків та ключів і потемніти і взятись цвіллю, раніше ніж хто-небудь надумав би скористуватись ними; навпаки, тепер я не знав, куди мені дівати і кому дати їх на схованку. Єдиним моїм притулком був мій давній друг капітан, в чесності якого я вже переконався.

Мені здавалось, що мої інтереси в Бразилії кличуть мене туди, але я не міг уявити собі, як я поїду, не впорядкувавши своїх справ і не залишивши свого капіталу в надійних руках. Спочатку мені спало на думку віддати його на схов моїй давній приятельці, капітановій удові; я знав, що вона чесна жінка і поставиться до мене цілком сумлінно; але вона була вже в літах, бідна і, як я гадав, могла мати борги. Одно слово, мені не залишалось нічого іншого, як їхати самому в Англію й везти гроші з собою.

Минуло, проте, кілька місяців, перш ніж я дійшов до такого висновку; нагородивши по заслузі старого капітана, мого колишнього благодійника, я подумав і про бідну вдову, покійний чоловік якої зробив мені стільки послуг, та й сама вона, поки це було в її силах, була моєю відданою опікункою та порадницею. Я передусім попросив одного лісабонського купця доручити своєму агентові в Лондоні не тільки оплатити їй чек у сто фунтів,