Читати книгу - "Не чужі, Аріна Вільде"

158
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 97
Перейти на сторінку:

- Ні. Щось трапилося?

На задньому фоні якісь звуки. Здається, працює телевізор.

- Це голос твоєї мами? – награно здивовано питаю я, сподіваючись вивести його на чисту воду.

Повисає коротка пауза.

- Так, - ліниво відповідає Давид. – Я сьогодні приїхав, вирішив спочатку батьків навістити, потім додому.

- Ясно, - на силу ковтаю слину, що зібралася в роті. У мене голова йде кругом від пережитих емоцій, а серце в грудях стукає зі скаженою швидкістю.

- Буду через кілька годин, - каже Давид і вимикається першим.

А я не знаю що і думати. Кому вірити?

Додому я повертаюся набагато раніше Давида. Вирішую не поспішати з висновками, адже Альона явно ображена жінка, яку давить заздрість. Вона могла сказати все що завгодно, лише б посварити нас. От завтра прослідкую за Давидом і подивимося, зустрінеться він з так званою вагітною коханкою чи ні.

Коли Давид повертається, я прикидаюся сплячою. Боюся, що варто йому глянути мені в очі й одразу все зрозуміє. Він заглядає в спальню, потім прикриває двері і йде на кухню. Дзвенить посуд, чутно, як ввімкнувся кран. Давид довго з кимось телефоном розмовляє, але слів не розібрати.

Він лягає в ліжко, коли я й насправді починаю засинати вже. Такий звичний та рідний аромат його тіла пробирається через ніздрі в легені. Надає мені спокій, трохи притупляє параною.

Він влаштовується на спині, притягує до себе, цілує у волосся. Пальцями погладжує шкіру на моїй спині.

- У тебе щось трапилося? – питаю, відчуваючи його напруження.

- Можна і так сказати, - нехотячи відповідає він.

- Розповіси?

- Не зараз. Спи та не забивай собі голову, коли все закінчиться добре – я розповім.

Я не наполягаю. Кладу йому на груди голову і прикриваю повіка. Лежу, намагаюся дихати як можна тихіше. На душі сумбур. Я не можу втратити Давида. Якщо він мені зраджує – я просто помру.

Я опускаю долоню нижче і нижче, добираюся до його нижньої білизни. Давид перехоплює мою руку, повертає до себе на груди.

- Не сьогодні, сонечко. Я втомився.

Рот наповнюється гіркотою. Він мене не хоче?

Серце стукає так сильно, що звук віддає у скронях. Зі страхом очікую завтрашнього дня.

- Ти зранку на роботу? – питаю його.

- Угу, - сонно відповідає Давид.

- Я теж рано поїду. Потрібно дещо в університет завезти.

- Добре.

Давид засинає, мені ж ніяк не вдається. В голові прокручуються різні варіанти розвитку подій. Я молюся, щоб Альона виявилася всього лише злобною бабою, в якої бажання отримати чужого чоловіка пересилює здоровий глузд.

З першими променями сонця я обережно звільняюся з обіймів Давида. Не можу відмовити собі в задоволенні трохи поспостерігати за ним сплячим. У нього таке розслаблене обличчя.

Я торкаюся подушечками пальців його губ. Майже невагомо. Скільки задоволення мені вони подарували – не перерахувати.

Поспішаю прийняти душ та одягнутися. Коли Давид виходить зі спальні, я вже взуваюся біля вхідних дверей.

- Я побігла. Вибач, але сьогодні без сніданку, - на силу вичавлюю з себе посмішку. Нервую жах як.

- Нічого страшного, я щось вигадаю. Хорошого дня.

- І тобі, - смикаю за ручку дверей і виходжу в під’їзд, не обертаючись.

Швидко спускаюся по сходах. Знімаю блокування зі свого позашляховика. План досить простий. Відгоню свою машину в сусідній двір, щоб Давид не зміг побачити її, потім викличу таксі та буду вартувати чоловіка на виїзді з нашого двора. Відчуття, немов я граю в детектива, головне, щоб Давид хвоста не помітив.

1 ... 87 88 89 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не чужі, Аріна Вільде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не чужі, Аріна Вільде"